В першу чергу — до побратима

Після повернення з передової військовослужбовці 36-го Подільського полку Нацгвардії поїхали не додому. В першу чергу Валерій і Олександр відправились до одного з медичних закладів. Там лікується їхній побратим Владислав.

Вони разом тримали оборону від окупантів у Донецькій області. Разом заходили на позиції, разом відбивали штурми, разом ділили всю небезпеку і тяжкість бойової роботи. Їх об’єднала не лише служба у лавах Національної гвардії України — усі троє проходили строкову службу, разом уклали контракт і обрали шлях воїнів. Їх об’єднало значно більше: фронтові будні, відповідальність один за одного і те братерство, яке не зникає навіть тоді, коли бій закінчується.

Владислав отримав поранення на фронті. Гвардійця евакуювали, надали необхідну допомогу на стабпункті, а зараз він продовжує лікування в більш безпечному місці.

Коли двері відчинилися, він одразу впізнав своїх. Усмішка, коротке «Живий!?» — і міцне рукостискання, в якому більше, ніж слова.

«Ми навіть не розмірковували, їхати чи ні. Це перше, що необхідно було зробити. Бо там, на позиціях, ти завжди знаєш: за тобою стоять свої. І тут так само. Якщо він зараз тут, значить, ми маємо бути поруч. Це не просто підтримка, це наш обов’язок», — розповідає Валерій.

«Коли бачиш своїх — зовсім інший настрій. Тут, у лікарні, ти ніби випадаєш із того життя. А вони приходять — і ти знову відчуваєш себе в строю. Ми разом починали, разом воювали, і я знаю, що після одужання знову повернуся до хлопців», — ділиться Владислав.

Ця зустріч без зайвих слів і пафосу, але сповнена щирих почуттів, братерства і надії. А вони не потребують гучності. Вони проявляються у справжніх чоловічих братерських вчинках.

Група інформації та комунікації НГУ