161 день випробувань, боротьби та мужності

Геннадію 52 роки. Він — майор міліції у відставці, з тих самих пенсіонерів МВС, які нібито не воюють. А в ЗСУ Геннадій — старший солдат, який 161 добу тримав позиції на передовій.

Відео, на якому Геннадій їсть шоколадний торт, за дві доби набрало в Інтернеті півтора мільйона переглядів і понад 70 тисяч лайків.

“Мені зателефонувала купа побратимів із моєї колишньої військової частини. Вони думали, що я загинув, а тут — з усіх боків це відео з тортом”, — ділиться воін.

На військову службу чоловік пішов ще у 2020 році — до повномасштабного вторгнення, у зенітно-ракетний підрозділ. У березні 2026 року минув подвійний термін його контракту — 6 років, яких він і уявити не міг раніше.

У 2026 році Геннадія разом з іншими бійцями перевели до 128-ї бригади “Дике Поле”. Після двотижневої підготовки він став одним із двох добровольців, які викликалися піти на заміну побратимів на позиціях. Свій день народження зустрів теж на позиціях. Відзначили дату вдвох із чаєм і… сваркою.

“Ми лідери за натурою, а два лідери в команді з двох людей — це непросто. Напарник жартує, що ми так випускаємо пар, щоб розрядити ситуацію. Але насправді і він, і я добре розуміємо: у критичний момент злагоджені дії побратима — це запорука виживання”, — продовжує боєць.

Таких моментів за понад 160 днів було чимало. Але й підтримка у важкі часи була безцінною. “Взимку, у найсильніші морози — мінус 15, мінус 17 — це було найважче. Тоді виникли ускладнення з логістикою. Були моменти відчаю. Це було дуже важко. Але ми витримали”, — каже Геннадій.

Вони одягали на себе всі старі піджаки і лахміття, що залишилися після евакуації господарів будинку. Джерелом тепла була чашка чаю, яку тримали не за ручку, а обома руками — щоб дорогоцінне тепло не втрачалося. “У кожній хаті були і піч, і запас дров на всю зиму. Можна було дивитися на них, можна навіть у руках потримати, але затопити піч в умовах постійного гулу дронів — означає підписати собі смертний вирок. Та й дахів у тих хатах давно немає”, — продовжує воїн.

Ще одним порятунком були туристичні грілки, які разом із їжею і медикаментами доставляли великі дрони — “Вампіри”. Це тимчасове тепло, але у морози воно було життєво важливим.

“У нас був період, коли ми залишилися без зв’язку. І це був ще один страшний виклик. Бо рідні — дружина і дві доньки — дуже переживали”, — ділиться старший солдат.

Вихід із позицій тривав чотири доби. Це було важко і небезпечно, але попри втому бійці ніби на крилах летіли: “Це було таке полегшення. Напарник пожартував, щоб я випадково не сплутав зміну з ворогами і не підстрелив. А я сказав, що нашу довгоочікувану зміну точно не підстрелю”.

За цей час Геннадію з побратимом довелося сім разів вступати в бій із ворогом. Завдяки досвіду діяли швидко і злагоджено — ворог не встигав передати інформацію, а дрони не встигали зафіксувати зіткнення.

Після повернення, коли зарядився телефон, Геннадій одразу зв’язався з родиною. Попереду — довгоочікувана відпустка. Але спочатку — ретельне медичне обстеження і реабілітація.

128-а механізована бригада «Дике поле»