Історія незламності, відповідальності та сили

Пів року на позиціях без ротації. Поранення. Вихід з оточення. Орден «За мужність» ІІІ ступеня. Це історія Дмитра — звичайного хлопця, який до війни працював агрономом, бухгалтером і продавцем у магазині дитячих іграшок. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, він узяв до рук зброю.

У 25 років — мобілізація, навчання, служба в ДШВ і позивний «Крузак». Згодом — Покровський напрямок, Лисівка, де Дмитро провів шість місяців у піхоті без ротації.

«Найважче були не бої. Якщо знаєш свою задачу — працюєш, — ділиться воїн. — Найскладніше було з їжею. Продукти скидали дронами, але не завжди вдало. Доводилося виходити під ворожими FPV, щоб знайти бодай щось для виживання. До ворога — 20 метрів. Через дорогу — вже росіяни. Лінії фронту фактично не існувало. Пів року я не чув голосу дружини та рідних. Зв’язок був лише з командуванням по радіостанції».

Під час виходу з позицій групу українських військових атакував ворожий дрон. Частина побратимів загинула. Дмитро отримав важке поранення ноги, але разом із тими, хто вижив, продовжив рух. З осколками в нозі він пройшов близько 30 кілометрів і майже місяць вибирався до своїх. Перший дзвінок рідним був лише з одним словом: «Живий!» Попереду були операції, лікування та реабілітація. Згодом через застосунок «Армія+» Дмитро перевівся до навчального центру, де нині служить головним сержантом взводу. Щодня він навчає мобілізованих, передаючи їм досвід, здобутий у боях.

У його послужному списку — орден «За мужність» ІІІ ступеня, хрест «За військову честь» та відзнака «За оборону України».

Травми досі нагадують про пережите. Але рішення Дмитра незмінне. «Допоки триває війна, буду робити все можливе задля нашої перемоги», — каже він.

Історії наших воїнів — це історії незламності, відповідальності та сили, які щодня наближають Україну до перемоги.

Група комунікацій Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки