В комунальних оздоровницях Хмельницької громади безкоштовно проходитимуть повну фізичну реабілітацію поранені бійці
Повномасштабне вторгнення російської армії в нашу Україну, небачені за масштабами руйнування, неймовірні людські трагедії стали величезним викликом для усіх галузей життя, зокрема для соціальної сфери. Мільйони українців опинилися у складних життєвих обставинах, втратили житло, роботу, здоров’я, сім’ї. Родини з дітьми, люди, які не здатні себе обійти, покалічені — війна збільшила кількість цих найвразливіших категорій у стократ. Хмельницький за рік у війні став великим соціальним хабом, четвертим містом в Україні, яке з початку повномасштабної війни прийняло найбільше вимушених переселенців: майже 260 тисяч наших співгромадян, які змушені були покидати свої домівки. Одні прибували у місто на добу-три і рухались далі, на захід. Інші залишались у громаді, а через якийсь час повертались у свої звільнені міста і села. До цього великого кола турботи про знедолених війною людей повною мірою були причетні насамперед соціальні служби міста.
На початок 2023 року, за даними управління соціального захисту населення міської ради, на території громади зареєстровано понад 39 тисяч ВПО. Це понад 10 відсотків всіх жителів нашої громади. Але не лише вимушені переселенці додались до спектру соціальної опіки, а й сім’ї загиблих наших героїв, ветерани уже російськоукраїнської війни, і, звісно, не упущені з поля зору мешканці громади, які потребують опіки. Відповідно, навантаження на соціальних працівників істотно зросло. На перший погляд, соціалка могла не витримати такої неймовірної напруги. Але рік повномасштабної війни показав, що галузь вистояла, зберігши свій головний пріоритет — захист людей. А сама система соціальних послуг не лише зазнала оперативних й істотних змін, а й набула нового досвіду. Про рік в умовах повномасштабного вторгнення і воєнного стану —в розмові з начальником управління соціального захисту населення Словяном ВОРОНЕЦЬКИМ.
— Словяне Ільковичу, війна виставила свої пріоритети, і головний – допомога нашим ЗСУ. Відповідно, більшість міських програм розвитку громади, значну частину видатків бюджету довелося коригувати. Чи зменшилося фінансування з боку держави, міської ради стосовно соціальної галузі?
— Ні, бо соціальна галузь фактично є другим фронтом, і захист наших громадян — це такий же пріоритет держави, як і допомога армії. У нашій територіальній громаді проживає понад 71200 пенсіонерів, 9800 ветеранів війни, понад 20 тисяч осіб з інвалідністю усіх категорій, 5199 ветеранів війни, 1378 чорнобильців, 1866 багатодітних сімей. До цього переліку додались і понад 26 тисяч зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб. І всі ці люди потребують підтримки, а особливо у такий важкий період, як повномасштабна війна. І наголошую, що й під час війни в нас продовжують діяти затверджені міською радою комплексні програми соціальної підтримки: це і піклування про вразливі верстви громадян, і підтримка сім’ї, програми зайнятості, підтримки ветеранів, соціально-культурна програма тощо. Видатки міського управління соцзахистцу населення в 2022 році склали 1099, 9 млн. грн, з них за рахунок коштів міського бюджету — 223,3 млн. гривень. Найоб’ємнішою є комплексна програма (2022-2026 роки), яка включає надання послуг та фінансової підтримки як жителів ОТГ, так і внутрішньо переміщених осіб. Середній обсяг її фінансування за всіма джерелами становить 343 млн грн. А рішенням позачергової 22 сесії міської ради від 21 грудня 2022 року затверджено новий розділ програми на підтримку ВПО — це 27700 тис гривень на 2023 рік. Тобто, наша галузь отримує постійну підтримку міської влади. Видатки на соцзахист навіть збільшувались протягом минулого року. Скажімо, для переселенців закуплено продуктових наборів на суму 4,7 млн грн, засобів гігієни — на 1,3 млн грн. Співпрацюємо з міжнародними і місцевими благодійними фондами для допомоги ВПО. За рахунок благодійної організації “World Central Кitchen” видано 175 тонн продуктових наборів та 20 тонн продуктів, 60 тонн продуктів та наборів в рамках проєкту “JERU” , 3000 комплектів спальних місць, тисячу комплектів для новонароджених надав БФ “Рокада” та ін. Крім наших мешканців, переселенці користуються послугами соціального таксі, соціальної пральні тощо, з якими нам сприяє БФ “Карітас”. І водночас своїм мешканцям громади також ми надавали продуктові набори, соціальні послуги, фінансову підтримку — це все важливе.
— Головне питання: як прожили минулий рік? Адже ваших підопічних стало в рази більше. Для порівняння: в 2014 році місто прийняло майже дві тисячі внутрішніх переселенців, а з кінця лютого 2022-го — понад дві сотні тисяч людей, які фактично втікали від смерті. Які були для соціальних працівників перші дні повномасштабної війни?
— Найперше був стрес, як у всіх. Але ми швидко оговталися, налаштувалися і почали діяти оперативно і чітко завдяки тому, що в місті розвинена система соціальних послуг. У нас працює сім структурних підрозділів: це і територіальний центр, і центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю “Школа життя”, “Родинний затишок”, центр соцiальної пiдтримки та адаптацiї, рекреаційний “Берег надії” тощо. Наші соціальні працівники, а це понад 400 людей — високі професіонали, чуйні люди. Розумієте, соцпрацівник — це людина насамперед за покликом душі, випадкові сюди не потрапляють або швидко йдуть від нас. Так, на початку було важко, але ми всі зорганізовані, у нас висока відповідальність і чітка координація. Наші працівники відразу буди залучені до роботи міського штабу вимушених переселенців, за лічені дні був створений інформаційно-консультаційний центр в ресторані “Жовтневий”, там же ми з допомогою волонтерів організували і забезпечили гаряче харчування. Тому цей величезний потік біженців вдалося скеровувати, реєструвати, як внутрішніх переселенців, а для проживання і отримання допомоги від міста вони реєструвалися в нашому управлінні.
— Вихідні дні, відпустки були?
— За перших 50 днів у нас не було ні вихідних, ні нормованого робочого часу, ні відпусток. Цілодобово зустрічали тих, хто приїжджав потягами, автомобілями, супроводжували, транспорт організовували, розселяли. Наступного дня вони оформляли довідки ВПО, інші їхали далі. Важко, але ми впоралися.
— Ви особисто також були скрізь: і на вокзалі, і в штабі, і на акціях громадянських. Запам’яталися якісь випадки?
— Вони не забуваються, бо все це ранить душу. Досі пам’ятаю драматичну історію молодої сім’ї з Чернігівщини: чоловік залишився за кордоном, в Білорусі, де був заробітчанином, дружина з двома малесенькими дітками. Вони втікали від бомбувань, я пам’ятаю ці моменти з розповіді. Молода жінка, яка всього позбулася, була у страшенному відчаї. Ми їх поселили в “Родинному затишку”, вони там тривалий час жили, ми постійно допомагали. Потім вони виїхали через якийсь час за кордон. Знаєте, оці історії, які стосуються дітей, найбільше ранять душу. Так само важко переносити біду старших людей, вони розгублені і безпомічні найбільше. А ще потрібно було оперативно вирішувати проблеми: із сьогодні — на сьогодні. Як-от, укриття. В ресторані “Жовтневому” щодня були сотні людей. І ми обладнали бомбосховище за лічені дні, причому дуже якісне. Так само з харчуванням. 300 переселенців ми досі щодня годуємо безкоштовно в “Жовтневому”. Особливо це важливо було на початку. Люди навіть не всі з валізами приїжджали. Їм потрібне було все: від даху над головою, їжі, одягу — до психологічної підтримки. Так само важливо було забезпечувати роботу штабу, ми там точно були цілодобово. Працювали і з місцевими мешканцями, хмельничани приносили їжу, одяг, ліки. Все це потрібно було розбирати, групувати, роздавати.
— Зважаючи на такий розширений за час війни спектр соціальної допомоги, чи вистачає кваліфікованих працівників у ваших структурних підрозділах?
— Завдяки тому, що в грудні минулого року функції з виплати субсидій перейшли до Пенсійного фонду, у нас вивільнилися працівники для соціальної роботи. Зараз працює сектор, з часом це буде відділ, який опікуватиметься ветеранами російсько-української війни.
— Які ще нові форми роботи стали актуальними під час війни?
— Психологічна підтримка. Психологів потрібно набагато більше. І ми посилимо цей напрям. На сьогодні в нас є притулок для осіб, що потрапили в кризові ситуації, є кризова кімната. Є чергові бригади, в яких є психологи. Такі бригади діють є з 2014 року, з часу АТО, а зараз їх потрібно більше. Або інше: на сьогодні в Україні є понад 400 тисяч наших хлопців, учасників російсько-української війни, з різними ступенями ампутації. Вони потребують допомоги, однозначно. І сьогодні вкрай важливо працювати з сім’ями. У нас всі сім центрів залучені до цієї програми. Йдеться не лише про домашнє насильство. Проблем набагато більше. У нас під опікою понад 110 тисяч сімей. Це і місто, і 24 приєднаних села.
— Чи координуєте свою роботу з волонтерами?
— Так, і є значний досвід такої співпраці. Ми взяли участь у розробці проєкту міської Програми підтримки і розвитку волонтерських організацій. Досвід показує, що досі є багато питань, які волонтерські фонди не мають можливості вирішити самостійно, і тут їм дуже потрібна підтримка від влади. У Хмельницькому діють понад сорок волонтерських, громадських об’єднань, під час війни до нас доєдналися понад 20 волонтерських організацій. Ми їх підтримуємо, з міського бюджету 2023 року виділено 400 тисяч гривень на їхню статутну діяльність. Тому є співпраця, реалізовуємо разом дуже багато проєктів, загальноміських заходів і будемо працювати надалі. В нашій спільній зоні турботи — опіка сімей, де загинули на війні чоловіки. Таким родинам вкрай потрібна допомога.
— Житло залишається проблемою номер один для ВПО, які зараз мешкають в громаді. Як їм допомагаєте?
— Так, це проблема. З початку вторгнення багато сімей розподіляємо по наших закладах. У соціальному готелі загалом проживає 74 особи, у центрі соціальної підтримки, з коротким терміном — понад 60 осіб, там розгорнуті й додаткові ліжкомісця. 16 дітей з інвалідністю ми влаштували на реабілітацію в “Школу життя”. Втім, ситуація залишається складною. Вже розроблена проєктно-кошторисна документація (350 тисяч гривень) на спорудження житла на 50 ліжкомісць. Це буде ще один соціальний готель для тимчасового перебування. Також триває реконструкція оздоровчого комплексу “Чайка” в Головчинцях. Видатки за 2022 рік на капітальний ремонт склали 14,3 млн. грн. “Чайку” нам передали на баланс у минулому році, ми вже перекрили дах їдальні, провели опалення, завершуємо опоряджувальні роботи. На 1 травня запланований перший заїзд 300 дітей, а за всі літні зміни, відповідно, оздоровимо понад тисячу. Також розробили проєктну документацію на фізичну реабілітацію наших військовослужбовців у “Чайці”. Це все на безкоштовній основі, звичайно. Для іногородців будуть домовленості за перерахунком коштів. У рекреаційному центрі “Берег надії” в нас мешкали понад 220 переселенців з Луганської і Донецької областей, загалом там оздоровились за рік майже 14 тисяч людей і з нашої громади, і переселенців.
— Що для вас найважливіше як для керівника такої особливої галузі?
— Це насамперед, дисципліна і постійна дієва комунікація з людьми. А ще, напевно, знаю ціну доброти людської з дитинства. Я виріс у Нестерівцях Дунаєвецького району. Мама нас, двох дітей, виховувала одна, нелегко то все було. І коли ти сам проходиш цей шлях, розумієш інших. Я понад 10 років очолював підприємство “Проскурів-хліб”. Кажуть, хорошого хліба у гарячій печі, але з холодною душею, не випечеш. Ось якось так. У 2006 році мешканці Ружичної обрали депутатом міської ради. Тоді ж мені запропонували очолити управління соціального захисту. Досі теле фон не вимикаю цілодобово, всім відповідаю. Дзвонять люди з різними проблемами. От днями з Ружичної телефонувала жінка, вона в лікарні, інсульт, просить допомогти. Знаєте, коли людина дзвонить в соцзахист, це вже її остання надія. Я в цій сфері працюю 18-й рік, і своїх підлеглих постійно налаштовую саме так сприймати людські звернення: ми остання інстанція для людини в скруті, ми не можемо вбити надію.
— Ви нещодавно відзначили особистий ювілей —60-річчя. Що побажали у цей день?
— Знаєте, це було 20 лютого, День Небесної Сотні. А минулого року 24 лютого розпочалась повномасштабна війна. Тому думки складні. Тому що пам’ятні події Майдану, який ми з побратимами пройшли, і всі події надалі, які українці пережили. Це святі речі, а я глибоко віруюча людина. І в цей день молився за Небесну Сотню, за наших хлопців, які віддали життя, аби ми могли жити, працювати, любити. У кожного, хто загинув, хто зараз на передовій, є мами, у більшості — дружини, діти. Це завжди болісно. І прошу в Бога швидшої Перемоги, і життя та здоров’я нашим захисникам. Оце найбільше бажання. Звісно, подякував у цей день своїй мамі, яка вже на небесах, поховали рік тому, за те, що виховала і вчила жити серцем, добротою, подякував коханій дружині, вона моє крило, натхнення. І, звісно, доньці і двом синам, які дають стільки втіхи, сили, бажання жити і робити гарні справи.
Тетяна Слободянюк
