“FACE TO FACE” з театром

Підсумки фестивалю у Хмельницькому

Хмельницький з теплими обіймами вітав театри з різних міст України на театральному фестивалі камерних сценічних форм “FACE TO FACE”, що проходив з 8 по 12 жовтня. Протягом п’яти днів хмельничани та гості міста побачили сім різнопланових вистав. На сцені Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М.Старицького, який став господарем і організатором події, зустрілися Київський академічний театр “Золоті ворота” з пластичною драмою “Украдене щастя”, Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки з трагікомедією “Мій друг, чорний ельф”, Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені П.Саксаганського з реаліті “Gastro Show”, Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського з виставою-викриттям “Ніч вовків”, Рівненський академічний український музично-драматичний театр з історією однієї сповіді “Брехня”, Житомирський академічний український музично-драматичний театр ім. Івана Кочерги з сучасною баладою “Безталанна” і господар фестивалю — Хмельницький театр з шекспіріадою “Тінь корони”. Серед учасників фестивалю хмельницький глядач вже знайомий з вінницьким та житомирським театрами, а от київський і львівський театри стали справжньою новинкою для публіки.  Новацією цього фестивалю стала і співпраця театру ім. М.Старицького з Київським Національним університетом театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, студенти якого проходили практику та інформаційно супроводжували всі театральні події.

Діана Бубнова:

Фестиваль “FACE TO FACE”, що проводиться вже втретє, став унікальним досвідом для місцевого глядача, адже у нього з’явилася можливість визирнути зі своєї театральної бульбашки та побачити різноманітність українського театру. Завдяки фестивалю вони могли познайомитися з різними видами театру — від класичного драматичного й пластичного до експериментального та перформативного. На сцені поруч існували камерні моновистави й ансамблеві постановки, де слово, рух, музика й світло поєднувалися в єдину художню мову. Такий контраст жанрів і підходів дав змогу відчути, наскільки багатогранним є сучасний український театр і як по-різному він говорить про людину, суспільство та емоції. Водночас фестиваль став чудовою нагодою для професійної театральної спільноти обмінятися досвідом, налагодити творчі контакти та окреслити можливі майбутні співпраці.

“FACE TO FACE”, що в перекладі означає “обличчям до обличчя”, отримав таку назву саме через близькість актора та глядача. Вона дає можливість розгледіти кожну емоцію, реакцію та зрушення міміки як на сцені, так і зі сцени.

Катерина Ктітор:

Програма фестивалю вразила різноманітністю форм і тем. Кожен колектив привіз виставу, що пропонує власне бачення театру.

Відкривав фестиваль Хмельницький академічний театр ім. М.Старицького із моновиставою “Тінь корони”, яку створили режисер Юрій Чайка та Марина Бортник-Гулевата, що вигадала вишукану драматичну композицію за творами В.Шекспіра. Ця вистава стала справжнім одкровенням для місцевої публіки. Актор (Василь Шпунт), що міняв шекспірівські образи і маски, на сцені й у залі водночас ставив глядачам непрості питання про межу між особистістю і роллю, про внутрішню тінь, яку кожен носить у собі. Це був театр-сповідь, що стирав бар’єри між сценою і залом.

Київський театр “Золоті ворота” представив камерну версію класики — “Украдене щастя”. У постановці відомого режисера Івана Уривського знайомий текст перетворився на пластичний психологічний трилер: кожна подія, погляд, пауза у виставі набували ваги. Глядачі відзначали, що традиційна історія кохання і ревнощів звучить по-новому — як драма влади, залежності й морального вибору.

Львівський театр ім. Лесі Українки представив виставу “Мій друг, чорний ельф” за твором молодого українського драматурга Андрія Бондаренка, яка виявилася однією з найбільш зворушливих і несподіваних вистав фестивалю. Це сучасна автобіографічна драма про дружбу, втрату і пам’ять, про те, як війна змінює людей, але не здатна знищити людяність. Публіка місцями сміялась, пригадувала власну юність і молодість, часом гірко плакала. Ця вистава стала своєрідною терапією, можливістю поговорити про те, що болить і хвилює всіх нас у цей воєнний час.

Іншу полярну реакцію викликала провокативна вистава “GASTRO SHOW” Київського обласного театру ім. Саксаганського, за твором відомого патріарха розважального жанру, одесита Олександра Марданя. Одних ця вистава розсмішила, інших — збентежила, а дехто залишив залу в роздумах — що це був за театр, що за гра за межами дозволеного та несмаку. У будь-якому разі вистава викликала дискусію, змусивши замислитися над тим, чи має театр бути лише глибоким мистецтвом або може бути відвертою і ризикованою розвагою.

Вінницький театр ім. М.Садовського запропонував метафоричну постановку “Ніч вовків” за твором сучасного українського драматурга Олександра Вітра – своєрідний “вовчий детектив”, у якому актори намагалися грати людей-вовків. Через образи хижаків і тваринної природи розкривалися теми влади, інстинктів, людської сутності і те, наскільки далеко може зайти людина заради власних амбіцій.

Своє слово на фестивалі сказав і Рівненський театр із виставою “Брехня” — камерною психологічною драмою, що досліджує природу брехні та маніпуляції. За традицією Винниченка тут немає чіткого протиставлення добра і зла, антагоніст і протагоніст зливаються, залишаючи глядача, як і героїв класика, на роздоріжжі морального вибору.

Завершальним акордом фестивалю стала масштабна вистава Житомирського театру ім. І.Кочерги, яку, всупереч назві фестивалю, грали не в малій, а на великій сцені театру. Безсмертну класику “Безталанна” І.Карпенко-Карого головний режисер Наталія Тімошкіна перетворила на пластичну психологічну драму-баладу, в якій слово поступалося руху, пластиці та музиці. Тілесність і жест тут ставали мовою душевного болю, ревнощів і трагічної любові. Хмельницька публіка сприйняла виставу з особливим захопленням, і це недивно, бо нечасто можна зустріти на наших сценах таку щирість, буйну енергію та майстерність акторів.

Софія-Стефанія Турчинська:

Фестиваль “FACE TO FACE” став яскравим свідченням того, що український театр сьогодні живе, шукає, експериментує та сміливо говорить із глядачем. П’ять днів театрального марафону подарували публіці не лише різноманіття жанрів і форм, а й показали, наскільки багатогранним і живим є сучасний український театр, як по-різному він може говорити про людину, її почуття, страхи й надії. Такі фестивалі нагадують, що театр — це не лише мистецтво, а й спосіб водночас побути глядачам всім разом, і наодинці з театром, відчути підтримку у воєнний час, коли всім так необхідні віра і надія. Саме тут ми маємо можливість на мить забути про реальність та опинитися обличчям до обличчя із собою, своїми переживаннями та сценою. Маємо надію, що театр допомагає глядачам віднайти рівновагу і сили жити далі заради тих, кого він любить.