Хмельничани своєю активною позицією довели, що релігійне життя громади не може бути власністю прислужників російського православія

Недільного ранку  9 квітня тисячі містян заповнили  хмельницькі вулиці : католики з кошиками  Великодніх дарів поспішали  в костели на Пасхальну месу, православні – з пучками та оберемками лози – у церкви та собори, на святкування Вербної неділі. Цьогорічна Вербна неділя скликала найбільше віряндо Свято-Покровського собору, який після історичних подій 2 квітня за один день позбувся юрисдикції московського патріархату і вже до вечора перейшов у лоно Православної церкви України.

Хмельничани не пробачили  розбишакам у рясах побиття  в храмі українського воїна,  і своєю активною позицією довели, що релігійне життя громади не може бути «власністю» прислужників російського православія, яке «благословило» криваву війну  і геноцид в Україні.  Символічно, храмову  літургію  Вербної неділі називають «розіп’ятою» між радісним моментом урочистого в’їзду  Ісуса в Єрусалимі і читанням з Євангелія про Страсті Господні. Страсті, хоч і праведні, але земні, розгорілись напередодні саме у Свято-Покровському соборі тоді ще упцмп, коли дебелі отці, мов коршуни, накинулись на українського воїна.  Про подальше розгортання подій вже до вечора знала вся Україна, і Хмельницький таким чином показав, що, справді, голос народу – це Божий голос. Адже  після собору «посипались» ще дві хмельницькі церкви упцмп: Казанської ікони Божої Матері  в Гречанах та Різдва Пресвятої Богородиці, що на Вайсера.

Вперше з моменту освячення  ще у 1992 році в кафедральному соборі звучала літургія з нагоди свята  Входу Господнього в Єрусалим, тобто Вербної неділі, вперше урочисте Богослужіння здійснював єпископ Хмельницький Кам’янець-Подільський Павло (Юристий) разом з капеланами та священнослужителями ПЦУ, вперше молились за Українське воїнство і за перемогу. Собор був ущерть заповнений вірянами, і  ще сотні їх широким  колом очікували завершення Богослужіння в храмі, щоб освятити  вербу та окропитись святою водою.

«Ми  ходимо у різні церкви, бували й тут, у соборі, але коли почалася війна, припинили  сюди ходити, бо мп  –  це просто ганьба», – каже вірянка Людмила. «Я тут була востаннє ще у 2000 році, бо я прихожанка греко-католицької церкви, але сьогодні прийшла до собору, в нашу помісну церкву. Знаєте, ця подія, оцей революційний перехід до ПЦУ для нас, хмельничан, як духовний Майдан: громада об’єдналася і повернула храм в лоно помісної церкви. І так має відбутися з усіма ще діючими храмами упцмп в Україні», – розповіла інша  жінка, Світлана.  «Знаєте, силою не треба виганяти, бо це тільки на руку ворогу. Треба робити свою роботу: молитися, не ходити в московські церкви.  Священник повинен проповідувати, люди повинні його слухати, бо нам потрібно об’єднуватись, а не починати ще й церковну війну. Ми це вже проходили на початку 2000-их. Бо чим більше заборон, тим більше спротиву. Але в церкві має бути  лише українська мова, щоб ми розуміли суть служби, щоб переймалися. І це наш шлях, так має бути. Чому в інших країнах, куди приїжджаємо, у церквах звучить їхня рідна мова, зрозуміла всім».

« Що важливо: ось подивіться, скільки  тут молоді сьогодні. Вони прийшли, бо тут українське слово, бо наша молодь – українська,  вона виросла, сформувалась в незалежній Україні. Це мене дуже радує, – каже інша хмельничанка,  Галина. – Чому залищаються люди, які не бажають переходити в помісну українську церкву? Тому що вони застрягли в минулому, в отому совку. І оті совіти наклали такий відбиток у головах. Ці люди заблукали в часі і досі не вийшли на рівну дорогу. І все».

Віктор Ваколюк, військовослужбовець, доброволець:« Ми захищаємо все своє: територію, мову, церкву. 24 лютого я зрозумів, що треба захищати державу. І хоч менів на той момент вже було 63 роки,  я пішов до військкомату.  Мене не хотіли брати, та я  побалакав з командиром, і взяли. І відразу – на схід.  Повернувся додому після контузії влітку. Це сталося під Слов’янськом. Потрапив до госпіталя, після медкомісії  сказали: «Ти своє зробив, давай вже відпочивай». Єдине, за чим жалкую, не зміг вже до своїх хлопців повернутися. Я не прихожанин цієї церкви, ми з сім’єю ходили до собору Андрія Первозванного, в Дубовому. А тут вперше побував 2 квітня, коли нашого побратима попи побили. Мене це просто збунтувало.  Не мав права не прийти. Я також і голосував, коли збори громади ввечері були. А сьогодні вже – свято.  Але цієї братії московської ще багато, є багато людей, які не розуміють, хто є хто, з ними треба розмовляти і вичищати наші храми. І чим швидше, тим краще. От так, як ми зробили тут, в соборі, 2 квітня. Я пишаюсь нашими хмельничанами».

«Я будував цю церкву від першого гвіздка, –  каже пан Михайло. – І далі працював: і зварювальником, і електриком. Але ж я все робив для людей, а не для того, щоб тут рускій дух витав. Дуже радий, що собор тепер по-справжньому український».

«Настрій взагалі  філософський, налаштовує на роздуми, – розповідає Галина Мельник, депутатка обласної ради. – Чому ж так довго до цієї події йшли, дозрівали? Чому не зробили цього ще в 1991-ому? Щоб українська мова, віра панувала, щоб держава процвітала. Яка ситуація з  Різдвобогородицькою церквою на Вайсера, де 5квітня відбулись збори про перехід до ПЦУ? Зараз триває дооформлення всіх необхідних документів, і  поки триває цей процес, хай вони там ще послужать, ще поторгуються в сенсі віри в московську державу, а не Українську. Але це справа  дуже  короткого часу.  А вчора, 8 квітня,  ми з керуючою справами міськвиконкому Юлією Сабій були запрошені на схід громади парафії  упцмп в Череповій. Люди зійшлися, але декілька бабусь вірянок зачинилися в храмі і не пустили всередину. Але люди таки  проголосували за вихід з мп. Тобто, цей процес вже незворотний. Але на громади ще чекає велика праця. Тому що в області ще є 789 храмів упцмп, 8 монастирів, одне братство. А вийшли з мп понад 170  громад. У нашій Хмельницькій територіальній громаді  19 храмів перейшли до ПЦУ. Залишилося ще вісім. Думаю, що наша громада вже дозріла, і все буде українська Україна. Хоча мп продовжує стверджувати, що вони – українська церква, що незалежні від Москви. Це лукавство.  Я напередодні вивчала документи  з сайту упцмп. Так, 27 грудня 2022 року  відбувся собор, на якому були відмінені всі попередні документи московської патріархії і навіть у статуті проголосили українську православну церкву. Але що насправді? Так, собор  скасував  колишні документи, але залищена грамота від 1990 року, надана Алексієм, тодішнім патріархом  російської церкви. А згідно з нею, лише з дозволу російської церкви   упцмп може стати незалежною від так званої материнської церкви, тобто російської.  І там чітко написано, що, українська церква є незалежною,  може вести свою діяльність незалежно, але без  російської церкви  вона не може виріщувати ніяких  канонічних питань. А цього дозволу рпц досі не надала. Так що так звана «незалежність» – це неправда».

Після заверщення Богослужіння, коментар для ЗМІ надав єпископ Хмельницький та Кам’янець-Подільський о. Павло Юристий: «Хмельницька громада має ініціативних, прогресивних лідерів, які здатні вести людей,  і інші підуть за ними, і будуть дякувати їм. Я дякую всім людям, які не байдужі, яких так багато сьогодні прийшло до  собору. І це говорить, що люди прагнуть бути в Українській церкві, чути українську мову в Богослужіннях, бути на своїй землі не меншовартісними, як говорить «рускій мір», що ви, мовляв, не такі, не сякі. Так, ми інші, бо ми любимо, ми говоримо правду,  ми поважаємо всіх,  і, як зараз показує ця війна, всі цивілізовані країни, незалежно від того, чи християнські, чи іншого віросповідання,  поважають і підтримують Україну. Це ознака того, що ми на правильному шляху.  І Господь з нами. Хоча є ще багато, хто не може висловити свої внутрішні духовні потреби, хтось заляканий. Але з праведного шляху Україна вже не зійде. І священництво наше об’єднається. У нашій єпархії зараз багато священників,  які  вже долучаються до помісної канонічної православної церкви. І навіть з багатьма благочинними Хмельницької єпархії упцмп ми спілкуємося, а вони мають і свої громади підготувати до переходув ПЦУ, і є дуже велике бажання об’єднуватися в єдину помісну церкву. Тому що серед священників упцмп є багато таких, хто почуває правдиву любов і повагу до України, до цих людей, серед яких вони зросли. Оттакі й залишаться зі своєю паствою і будуть  проповідувати українською мовою, будуть  нести слово правди і не будуть залякані, як це зараз є, бо  російська церква – це церква страху: ти ніхто,  ти ніщо». Чи призначено вже настоятеля  Свято-Покровського собору ПЦУ? Владика відповів, що поки ні, але це буде достойна людина.

Як розповів голова парафіяльної ради собору Юрій Смаль, всі документи про перехід собору до ПЦУ подали в п’ятницю, 7 квітня. «Вони вже знаходяться на реєстрації. Нам в обласній військовій адміністрації пообіцяли, що все буде оформлено до Великодня», — повідомив він.

Ніхто з попередніх священнослужителів Свято-Покровського кафедрального не виявив бажання перейти до Православної церкви України, розповів владика Павло. «Церковний  хор, який багато років тут співає, залишився з помісною православною церквою. Всі статутні Богослужіння, які відбуваються  під час Страсного тижня, розпочнуться у цьому храмі із середи, 13 квітня”, — повідомив єпископ. За його словами, Великодні богослужіння у Свято-Покровському кафедральному соборі заплановані на вечір, 15 квітня та ранок 16 квітня.

А колишні священники  Свято-Покровського собору вперше служили літургію  9 квітня в Спасо-Преображенській церкві упцмп, на чолі з новим  керуючим Хмельницькою єпархією архієпископом  Віктором Баришевським.  Як відомо, він змінив на цьому посту  митрополита Антонія Фіалка, згідно з рішенням синоду упцмп 3 квітня. Втім, серед священників не було іподиякона  Ігоря Слободяна, винного в побитті військовослужбовця Артура Ананьєва. Як відомо,   цей «борець за віру» просто  ганебно втік. І весь цей час перебуває у розшуку. Відповідну інформацію підтвердили в ГУНП області.

Тетяна Слободянюк.