Місія — спецпризначенець
Ви не побачите їхні обличчя ні в соцмережах, ні по телебаченню — тихо, злагоджено вони виконують найскладніші бойові операції. Це спецпризначенці — страшний кошмар для окупантів, адже працюють переважно на території ворога, постійно в епіцентрі небезпеки. Хмельничани пишаються, що у нашому місті дислокований легендарний 8-й полк ССО ім. князя Ізяслава Мстиславича, еліта українського війська, справжні спеціалісти з «демілітаризації» ворогів. Про героїчні будні спецпризначенців, секретні операції після перемоги розкажуть у книгах, покажуть у кінострічках. Але й нині їхні короткі розповіді вражають.
Як відомо, російська федерація всіляко заперечувала присутність на військовослужбовців з КНДР. Потрібні були докази, що росія таки «орендує» корейців. Для цього група ССО під керівництвом командира з позивним Green взяла в полон першого військовослужбовця Північної Кореї, який воював на боці росіян. Таким чином було отримано беззаперечні докази участі КНДР у війні рф проти України. Це лише одне із завдань, яке вдалося успішно виконати спецпризначенцям.
Про важливі, вкрай ризиковані операції групи спеціального призначення ССО і власний бойовий шлях журналістам розповів командир Green.
«Не захотів бути «паркетним офіцером»
«Я не завжди хотів бути військовим, хоча мав еталон — свого батька і виріс фактично у військовій частині, бо обоє батьків військові, десантники, — каже офіцер. — З дитинства займався спортом, тяжів до вивчення іноземних мов. Я подавав перший раз документи до військового інституту, але не вступив, і пішов у цивільний виш. Коли почалася війна, вирішив кинути навчання. Тато пішов воювати, і я також хотів піти просто рядовим солдатом. Але батько тоді мене відмовив, сказав, що солдатів вистачає, потрібні грамотні, толкові офіцери, які розуміються на своїй справі, тому мені краще піти вчитися. І я таки вступив до військового вишу.
Згодом став офіцером і ще й перекладачем. Коли розпочалась повномасштабна війна, моє внутрішнє бажання просто горіло: всі ж воюють, і в мене дуже багато друзів, побратимів на фронті. Я не міг змиритися, що буду «паркетним офіцером». Як кимось керувати, приймати бойові рішення, якщо нічого подібного не бачив у своєму житті? Офіцер, навіть на мінімальному рівні, має пройти все: від найнижчого, тактичного рівня до найвищого, стратегічного, якщо він має бажання розвивати свою кар’єру в Збройних Силах. Я вважаю, що всі офіцери це мають пройти. Тоді люди на вищих керівних посадах будуть розуміти, що їм робити.
Бойове хрещення — Луганщина
«Перші завдання довелося виконувати в лісах поблизу Кремінної Луганської області. Як молодий офіцер, намагався багато вчитися, особливо щодо ведення бойових дій. Кожне завдання, починаючи з кінця 2022-ого і донині, для мене, як для командира групи, цікаве і важливе. Я його розбираю до дрібниць і стараюсь так донести своїм людям, щоб кожен розумів, що він робить на певному етапі. Тобто дуже важливе детальне планування, від цього залежить успіх операції».
Як взяли першого корейця
«Перед нашою групою першочергово стояло завдання взяти в полон корейського військовослужбовця. Ми стежили за ворожим підрозділом, від якого відбилися двоє корейців. Я не буду деталізувати подробиць операції, тому що це військова таємниця, але ми скористалися, як кажуть у наших підрозділах, удачею розвідника, у нас все вийшло. Ми за ним дуже довго спостерігали, остерігались, щоб не потрапити в якусь засідку. Тому використовували всі можливості спостереження, перш ніж кудись висуватись.
Найважче було пройти мінне загородження. Дивом не зняли жодної міни. Вже коли прочісували район, наштовхнулись на ворожу групу, прийняли бій і почали відрізати «нашого» корейця від групи. Він був поранений. У них є такий протокол: скидати з себе броню, зброю, щоб бути більш маневреним. Але в корейця залишалася граната, і він всіма силами показував, що готовий себе підірвати і нас теж. Він тримав гранату в руці, і я наказав своїм хлопцям не стріляти по ньому. Потім ми показали йому, що не становимо для нього ніякої небезпеки, надали першу допомогу. Але в кишені він все ще тримав руку з гранатою. І поки побратим надавав йому першу допомогу, я цю гранату непомітно дістав і викинув. Кореєць всю дорогу шукав її рукою по своєму тілу, але не міг знайти.
Коли росіяни помітили нашу групу, побачили полоненого корейця, почали щільний артобстріл, використовуючи всі свої засоби, щоб нас знищити, не дати можливості забрати в полон корейця. Бо розуміли, що це доказ того, що проти нас воюють представники КНДР».
Затьмарені пропагандою
«Які корейці воїни? Вони, дійсно, вмотивовані, сильні фізично, молоді і наскрізь просякнуті пропагандою. Ми знаходили різні записи при обшуку, і всі ці записи про готовність йти і помирати за свого вождя. Для нас вони вороги, бо воюють за росію. В одного з мертвих військових при обшуку ми знайшли лист-заяву на вступ до соціалістичної партії Кореї, де він написав, що буде битися з японськими та західними маріонетками як з найбільшим злом. В Україні вони теж збиралися воювати із Заходом. Думаю, з часом їм відкриються очі і вони зрозуміють, що воювали далеко не за добро. Вони живуть в повній ізоляції. Як, до речі, й росіяни, в яких завжди був цар, і вони йому сліпо вірили. Це не свободолюбний народ. Тому росіяни завжди будуть «штурмовим м’ясом». У них, очевидно, це «забито» в головах на рівні ДНК».
Сучасна війна — це війна технологій, а не «м’яса»
«Нині і вороги, і ми активно використовуємо дрони, що відіграють вирішальну роль у війні. Військовим потрібно адаптуватись до цього дуже швидко. Сучасні засоби протидії, БПЛА для знищення ворога, різні модифікації цих засобів вкрай необхідні на даному етапі війни. У цьому сенсі, хто зараз передує з дронами, хто є піонерами в їх розробці, використанні, той має перевагу у війні. Тому нам потрібно розвиватись саме в технологічному плані і берегти людей».
Найважче — змиритися з втратами побратимів
«У нашій групі загинули двоє побратимів. Ми їх пам’ятаємо, забутим ніхто ніколи не буде. Але часом думаєш: війна закінчиться, життя налагоджуватиметься, і всіх, хто загинув, просто забудуть. Люди житимуть далі… Це, мабуть, найскладніше. Складно уявляти, що жертви, які були принесені, це дуже важко тільки для побратимів і для сімей загиблих героїв. Але маємо довести цю війну до переможного завершення. Бо якщо ворог сьогодні прийшов до когось у дім, то завтра він може прийти у мій дім. Маємо його спинити. Це не просто мотивація, це бажання, я цим горю.
Хочу бачити Україну економічно незалежною серед собі рівних держав, хочу, щоб наша молодь розвивалась і робила країну сильнішою в усіх сенсах, в тому числі й у військовому. Бо вже всім зрозуміло: немає кращого захисту для дому, ніж залізні двері. А Збройні Сили — це залізні двері, через які ворог не пройде.
Записала Тетяна Руса
