Монологи рідного дому

Це чергова авторська робота мистецького проєкту “Монологи війни” Наталії Паляниці (режисерка роботи з вимушеними переселенцями) та Володимира Павловського (режисер-постановник).
На затемненій сцені на двох лавах сидять п’ятеро жінок різного віку і чоловік. Ці люди з різних місць України, але їхні долі, такі несхожі до 24 лютого 2022 року, уже два роки об’єднує спільне — війна. Вони вимушені переселенці: бухгалтерка дитячого садочка з Пологівського району Запорізької області, директор будівельного ліцею, опікун 16 дітей-сиріт з Маріуполя, також маріуполька Ірина, сини, зять і донька якої — військовслужбовці ЗСУ, один з них у рашистському полоні, 18-річна студентка з Харкова, яка мріє стати акторкою, науковиця із заповідника Асканія Нова, який майже знищили рашисти, дружина військового з Соледара, яку “ждуни” здали ворожій владі за проукраїнську позицію. Наталя Паляниця, ретельно добираючи героїв та їх історії, працювала з кожним по дві-три години щодня, писала влучні монологи, щоб у підсумку вийшла 6-8-хвилинна сценічна розповідь. Але контрастний екранний відеоряд про місто кожного героя до повномасштабного вторгнення і розтрощене, сплюндроване окупантами, переконує у правдивості кожного монологу. У цих людей не залишилося рідних домівок, лише спогади, у когось — ключі від квартири, яку вщент розтрощила російська ракета, у когось — лише ікона і сімейний фотоальбом, в іншої героїні душевні травми від життя в підвалі впроголодь, у холоді і темряві. Але ці люди є для нас, тилових, відносно мирних людей, зразком сили, гідності і віри в перемогу, з якою пов’язані їхні мрії про повернення додому. “Ми відбудуємо наші домівки, відродимо і наново насадимо сади і квітники…” — на тлі драматичних подій ця віра викликає величезну повагу. І акцент на людській гідності, на силі духу попри страждання, втрати — результат талановитої праці творців вистави.

Дякуючи авторам і учасникам за майстерну мистецьку працю, міський голова Олександр Симчшин зазначив: “Я вчергове переживаю особливі емоції, як під час кожного такого заходу. Дякую нашим чудовим акторам: ви сьогодні ділилися своїм надзвичайно важким болем, своїми емоціями, це дуже відчувалося. Дякую, що ви змогли це зробити, я щиро дякую за ваші монологи: повірте, вони чіпляли. І ви маєте про це говорити, знаходити в собі сили на це. Я багато їздив фронтовими територіями на північ, схід, південь. Я бачив багато сіл, містечок, де не залишилося життя взагалі. Зруйновані абсолютно всі будівлі. Я дуже добре пам’ятаю ці села біля Слов’янська — Долину, Довгеньке, села на Харківщині біля Куп’янська, там немає жодної людини. І це все приніс на нашу українську землю “рускій мір”. І про це треба говорити. Так, ви сьогодні втратили свій дім, втратили свої міста, роботу, своїх рідних… Але допоки залишається цілим наш спільний дім — Україна¸ ми з вами сильні”.

“Монологи рідного дому” — п’ятий сценічний твір документальної драматургії на тему війни, яку обрав режисерський тандем у Хмельницькому. “Перша вистава з проєкту “Монологи війни” була у 2019-ому — це учасники АТО. Це ті ветерани, які були вже тут, у Хмельницькому. Теж історії, але інше сценічне рішення. А далі були вдови, матері, які втратили своїх дітей, синів, офіцерів, це волонтерки”, — зазначив режисер.
У виставі також узяли участь солісти-вокалісти Хмельницького академічного муніципального естрадно-духового оркестру, вокалістка Наталія Маринчак, актори міського молодіжного театру “Без меж”. Власні композиції виконали Сергій Строян, фронтмен гурту “Чумацький шлях”, та Сергій Присяжний, фронтмен “Мотор’роли”.
Тетяна Слободянюк