Мова душі в кольорах часу
У Хмельницькому обласному художньому музеї відкрито унікальну виставку з фондових сховищ «Предметно про час колір»: 125 років у натюрмортах колекції ХОХМ». В експозиції 55 натюрмортів українських живописців: від початку минулого століття до нинішніх днів. Це вперше від початку повномасштабної війни відвідувачам показали твори з фондів музею. Автор найстарішого полотна — проскурівчанин Георгій Верейський.
«55 робіт ми показуємо з нашої фондової збірки, а загалом вона налічує до семи тисяч різних творів, які музейники ретельно збирають вже впродовж 40 років, — зазначила директорка ХОХМ Ольга Долінська. — Наукові працівники всі ці роки продовжували працювати над колекцією. Але ось такого масштабного публічного контакту не було».
Від голландської школи живопису до сучасних стилів — все це є у фондах. Музейники розповідають, що три роки працювали із стиснутим серцем, адже з міркувань безпеки полотна з цінної колекції не виставляли на покази. Зараз розмістили їх так, аби глядач міг іти за кольором. «Наша ідея — показати максимальний діапазон того, що стандартно, стереотипно люди вважають натюрмортом, — розповіла кураторка виставки, заступниця директора ХОХМ Олена Михайловська. — Здавалося б, дуже простий жанр, асоціативний, а насправді він глибоко філософський. Коли в ХVІІ столітті натюрморт набував своїх усталених форм у Нідерландах, він уже був філософським. Тому що за кожним зображенням — думка, сенс життя. Чим далі ми будемо рухатися в часі, тим більше будемо спостерігати, наскільки вільно художники почувають себе в цьому жанрі, особливо ті, хто починав працювати з натюрмортом у 80-90 роках минулого століття» . За словами мистецтвознавиці, натюрморт давно вийшов за визначені жанрові межі і встиг піддати сумніву «неодухотвореність» предметів. Адже натюрморт дозволяє піддатись зворотному плину часу і майже фізично відчути текстури й аромати давно минулого. Зачудовано побачити колір, на якому ніколи досі не акцентувалось око. Ретельно дослідити фактури та форми в академічних і сучасних композиціях. Усвідомити сучасний світ через предмети, які нас оточують. Вступити в просторовий культурний діалог різноманітних традицій та світоглядів.
Найстаріше полотно в музейній колекції належить проскурівчанину Георгію Верейському, яке датоване 1900 роком. Зразок сучасного — емоційна робота «Свічка» художниці із Запоріжжя, переселенки Наталії Коробової. Це реквієм подій повномасштабного вторгнення. На полотні зарево від тисяч запалених свічок, які іскрами-душами летять в нічне тривожне небо війни. Це полотно художниця написала у Маліївцях Хмельницької області у 2023 році, разом з учасниками всеукраїнської «Артрезиденції». Про інший час — картина донеччанина Євгена Гордійця, написана у так званий застійний 1982-ий: на хатній стіні — вишита сорочка, на передньому плані стіл з автентичним глеком з листом каштану і гроном калини, з розсипаними грушами та голівкою маку на обрусі. Від споглядання цієї композиції віє глибинним спокоєм, незнищенною давниною, яка живе у серці художника, в його сприйняті буття, у причетності до традицій рідної землі.
Яке враження отримали глядачі — розповіла переселенка з Харкова Ірина: «У нас в Харкові зараз мало що працює. І оскільки в Хмельницькому мужньо працюють усі мистецькі заклади, ми з друзями намагаємося відвідувати і концерти, і прем’єри, і виставки. Це релакс, який дає натхнення і навіть радість», — каже вона.
Атмосферу виставки доповнював виступ чудового мистецького дуету в складі Оксани Цмур (скрипка) та Андрія Герасимюка (фортепіано). Така спільна арттерапія, переконані музейники, допомагає у відновленні ресурсів, необхідних українцям у важкий час воєнних випробувань.
Тетяна Руса
