“(Не)помітні історії” з “Надією”
Одразу дві фотовиставки напередодні Дня Соборності, яке ми відзначаємо 22 січня, відкрились у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва за підтримки міського управління культури і туризму. Світлини, зроблені українськими та зарубіжними фотомитцями, показують наслідки агресії “руського міра”.
Герої світлин могли залишитись в окупації, могли перетворитись на “ждунів”, але зробили свій український вибір. Це переконливий факт, наскільки Україна важлива для всіх нас, зокрема для для східняків, мешканців півдня, які не проміняли свободу і Вітчизну на московське рабство.
Фотопроєкт “(Не)помітні історії” — це історії дев’ятьох людей, які пережили полон, депортацію, зазнали сексуального насильства, зумовленого війною, чи були змушені залишити свої домівки на тимчасово окупованих територіях. На світлинах немає облич їх героїв, а лише найцінніші речі, які люди забрали з собою під час евакуації: книга з маріупольської бібліотеки, ключі від квартири в Бердянську, синьо-жовта стрічка, з якою герой пройшов полон у Херсоні, спиці з клубком шерстяних ниток, як арттерапія та інші. Серед закарбованих на фото речей — прикраси, які окупанти намагалися зірвати з дівчат на блокпосту, єдина сумка, яку жінці вдалося взяти з дому перед депортацією, записка від подруги, котра залишилася на окупованій території…
Лише дев’ять епізодів, наче б непомітних у безмірі горя, смутку, але за цими речами — дорогі серцю спогади, зв’язок з рідним домом, який відібрали чи й знищили окупанти. Таких історій — сотні тисяч, адже, за даними міжнародних організацій, понад 5 мільйонів людей в Україні стали внутрішньо переміщеними особами та змушені починати життя в нових містах з нуля: з психологічними та фізичними травмами від пережитого насильства, від неможливості повернутися в домівки, які для багатьох стали вже спогадом…
Для допомоги людям, котрі виїхали з зони активних бойових дій, з окупованих територій, постраждалим від насильства, в Україні працюють Центри допомоги врятованим (ЦДВ) — державні установи, створені урядом України у партнерстві з UNFPA, у партнерстві з Фондом ООН у галузі народонаселення (UNFPA), за фінансової підтримки урядів Бельгії, Франції, Швеції та у співпраці з місцевими органами влади та громадськими організаціями.
Координаторка ЦДВ Ніна Ломпарт розповіла, що такі центри діють в одинадцяти містах України. Хмельницький є учасником іншого проєкту — Фонду ООН у галузі народонаселення “Міста й громади, вільні від домашнього насильства”. До того ж в Україні діє Інтернет-платформа допомоги врятованим, де також працюють юристи, психологи та інші спеціалісти, надається соціальна підтримка. “Історії, вміщені на фотоплакатах, — це реальні розповіді українців, які пережили насильство в окупації і звернулись до нашого центру, де вони отримують безоплатну комплексну соціально-психологічну підтримку, але не менш важливою для них є підтримка від усіх, хто їх оточує. Реально ми вже надали допомогу майже 30 тисячам осіб”, — розповіла Ніна Ломпарт. І зазначила, що після Хмельницького виставковий проєкт ЦДВ буде представлено мешканцям східного і південного регіонів, звільнених від окупації, і тих, де відбувались бойові дії.
“Всі історії вкрай індивідуальні, важкі, вражаючі. І ми всі повинні пам’ятати, що пережили люди, котрі зазнали насильства під час повномасштабної війни, — зазначила Мар’яна Любецька, керівниця міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. — Виставка має назву “(Не)помітні” історії, але ми їх помічаємо, пам’ятаємо, тому що кожна з них — це людське життя. Наш Центр володіє такою інформацією, адже ми з перших днів повномасштабної агресії працювали в міському Штабі допомоги вимушеним переселенцям. Через нас проходили тисячі людей, в кожного були важкі історії, і кожна людина заслуговувала і потребувала підтримки. Пізніше я реалізовувала один з проєктів мобільно-психологічної бригади з допомоги ВПО і мала можливість почути багато жахливих історій, які закарбувалися в пам’яті назавжди. Дуже хочеться, аби таких історій було менше, не було взагалі, для цього нам потрібно всім працювати на перемогу, щоб жити під мирним небом у вільній Україні. Маємо пам’ятати, робити висновки, певні кроки для того, щоб допомагати переселенцям, які нині мешкають у нашій громаді, допомагати кожному, хто пережив жах війни”.
Друга фотовиставка “HOPE (НАДІЯ)” — міжнародна, на ній представлені роботи 17 фотографів з 11 країн світу, серед авторів — вісім українських митців. На світлинах задокументовано наслідки агресії “руського міра” в різних містах. Фотографи з Греції, Іспанії, Італії, Кореї, Китаю, Люксембургу, Польщі, США, Франції, Хорватії обрали вільну тематику, і ця багатогранність подій, емоцій створили масштабну реальну картину незламності українців, які попри величезні страждання, якими стало реальне життя, вірять у перемогу, надіються на підтримку і єднання світу задля перемоги і повної капітуляції росії.
“Фотографія, як безбар’єрний засіб культурної дипломатії, нас знайомить, здружує, об’єднує. Свідчення цьому — колективна праця людей з різних країн у творенні експозиції, — повідомив відомий український фотомитець з Рівного, посол миру Олександр Харват, який від початку повномасштабного вторгнення активно працює з соціальним фото як задокументованим способом розповідати правду про Україну. — Виставку та каталог виставки надрукували наші корейські друзі, презентували в Іспанії на зустрічі фотографів з 29 країн світу, потім привезли в Польщу, де ми й зустрілись. Також презентуємо прапор України та Кореї з підписами фотографів з 29 країн світу на Міжнародній FIAP зустрічі під час виставки в Іспанії. Ми повинні це робити: не давати забути про Україну. У світі, навіть у Польщі, Литві, є частина людей, які не вірять і не хочуть вірити. Російська пропаганда там дуже сильно працює. Тому фотографії, культури багато не буває. Ми повинні про це пам’ятати і про це говорити”, — зазначив фотограф.
У Хмельницькому обидві виставки діятимуть до 31 січня.
Тетяна Слободянюк
