Пироги для Бучі від хмельницьких жінок

Щодня, з перших днів березня в орендованому кафе на вулиці Майборського,  хмельничанка Наталія Кисельова  разом з подругами печуть пироги з картоплею, горохом, бобами, яблуками. По тисячі-дві штук. Варять борщі, супи, розсольники, компоти та киселі. Готують каші, картоплю, салати. Смажать млинці, котлети… Все це великими порціями відправляється потягом до Києва, а звідти – бійцям. Частину  приготовлених страв волонтери передають провідникам у потяги, які прямують на захід. Адже більшість людей, яких перевозила і досі перевозить залізниця, тижнями сиділи у підвалах Маріуполя, Харкова, інших населених пунктів, по яких цілили рашисти.

4 квітня Наталя залишила повідомлення в групі (вайбер): «Дівчата, готуємо більше всього. Особливо того, що можна заморозити і відправити в дорогу. Дуже треба годувати людей у Гостомелі, Бучі, Ірпені, словом, усіх, хто був в окупації». І за декілька днів  перші страви вже доставили на місце.

– Відколи звільнили Бучу, Гостомель, Ірпінь, Бородянку, ми спрямовуємо і їжу, і продукти туди, – каже координаторка волонтерів на залізничному вокзалі Хмельницького Оксана Доліба. – Мої хороші друзі, більшість з яких жили у цих населених пунктах, зустрічають все це з потягів у Києві. А вже звідти бусом везуть людям понівечених війною міст. За добу встигають, як мінімум, у два міста. Продукти, їжу та ліки везуть до розведених багать, де люди можуть підігріти перші чи другі страви»

Перші пиріжки, які доставили у Бучу, і яким було кілька днів, люди навіть не гріли, а одразу ж їли. Вони плакали, коли бачили хліб. А суп чи борщ їли навпіл з власними слізьми. Про це розповіли волонтери, котрі першими дісталися до міста. Будь-яку допомогу люди з окупованих територій приймали, плачучи. Серед потерпілих багато дітей. Для них волонтери почали формувати пакуночки з солодким. Необхідні ліки, знеболювальні, від тиску, заспокійливі, від застуди та інші, також передають сюди. Проте медикаментів потребують і бійці на передовій. Тож, за словами Оксани, доводиться ділити і тим, і тим.

Люди у нашій Бучі, Гостомелі, інших містах, які зазнали окупації, психологічно розчавлені, стверджують волонтери. Вони дуже довго тримали все в собі, дуже багато страждали і ледь вижили під автоматами «асвабадітєлєй». Саме тому підтримати їх зараз – надзвичайно важливо. І це ще один болючий фронт на нашій рідній землі.

Вікторія  Катрич