Шлях в укриття
Підвечірок, тролейбуса на зупинці довелося очікувати довго. І коли той нарешті підійшов, у салоні, звісно, не було вільних місць. Жінка зі сплячим малюком на руках намагалась втримувати рівновагу й синочка, на вигляд років чотирьох. Наші люди милосердні, і матусі з дитям поступились місцем. “Тривога вдень була довгою, не виспався в укритті, а тепер звалився з ніг, спить на ходу” — пояснила вона. У той день тривога лунала двічі, тому, звісно, і школярі, і дошкільнята перебували в цей час в укриттях. Стан укриттів, які з весни-літа 2022 року почали відновлювати й доводити до ладу в захаращуваних десятиліттями підвалах, це окрема тема. Зараз про інше: як живе садочок, як працівники доправляють малюків в укриття, коли лунає сигнал тривоги?
Минулої середи сирена “обізвалась” близько 12-ї години дня, коли я вже перетинала подвір’я Хмельницького закладу дошкільної освіти №8 “Малятко”, що в середмісті. В цей час розпочався супровід діток до укриття працівниками закладу. Наче й звична реальність нашого сьогодення, та від побаченого, коли вервиця малюків тупцяє до підвалу, когось несуть на руках, інших ведуть за ручки східцями, стискається серце. Хіба до такого звикнеш?
Про те, як заклад розпочав роботу після початку повномасштабного вторгнення, як нині організований виховний, освітній процеси, як педагоги допомагають малюкам долати стреси війни, розповіла директорка ЗДО “Малятко” Оксана Денисова, яка очолює заклад з 2013 року. “У шести групах в нас перебувають 154 дитини. Дві групи — спеціалізовані, для діток з з порушеннями зору. Таких діток у нас 28. А щодо віку, приймаємо з дворічного. Як війна змінила розпорядок життя, освітнього, виховного процесу? У перший місяць після вторгнення працювали в дистанційному режимі, щоб не переривати зв’язок з вихованцями. А з квітня 2022-ого організовували двогодинні заняття для дітей внутрішньо переміщених осіб”.
Щоб розпочати звичне життя, в усіх групах, довелося все літо опоряджувати укриття. Оскільки приміщенню вже понад 80 років, відповідно, підвал був непридатний для перебування дітей. “Там була котельня і майстерня для робітника. Зі старих часів залишились недіючі грубки, глиняні стіни. Робили все толокою: наш колектив, батьки, особливо ми раділи, коли приходили татусі. В усьому допомагала, підтримувала міська влада, зокрема, виділила кошти, щоб провести поточний ремонт укриття, встановити вентиляційну систему, провести воду, обладнати санвузол. А також ми шукали і знаходили спонсорів, — пригадує Оксана Анатоліївна. — Колектив це ще більш згуртувало, бо ніхто з 39 працівників, із них 21 — педагоги, не виїхав за кордон. Діюча площа укриття в садочку — 65,6 м, тут можна розмістити 93 особи. Зараз відремонтовано додаткових ще два приміщення по 24 кв м. В одному буде кімната для харчування. Малюки зможуть роздягтись, сісти за столики і комфортно поїсти. Ми щоденно забезпечуємо гаряче харчування дітям, бо це здоров’я нашої нації. Інша кімната для активного дозвілля та навчання дітей. Там з дітьми працюватимуть логопед, психолог, керівники гуртків тощо. В укритті є інтернет, тому ми постійно використовуємо мультимедійну апаратуру для роботи”.
Як заклад дошкільної освіти, “Малятко” повноцінно відкрили в серпні 2022 року. З того часу й набувають його працівники особливого, воєнного досвіду. “Я запам’ятала, як сказав наш міський голова, що сьогодні ми всі пишемо книгу виживання для майбутніх поколінь. Бо нас ніхто не вчив цьому, і в сучасному світі подібного досвіду немає. Перед нами вже з 2022 року стояла велика відповідальність: брати дворічних дітей і забезпечувати їхнє повноцінне перебування в садочку. Педагоги наші пройшли курси з ментального здоров’я, освоїли нові методики, матеріали. Головне — дітки мають бачити спокійну, впевнену педагогиню, якій вони довіряють, — каже пані Оксана. — У нас за списком близько тридцяти дво- трирічних малюків, додались дітки переселенці. Як керівник, досі дуже хвилююсь, коли починає лунати тривога: потрібно якнайшвидше всіх одягти, взути, заспокоїти, коли треба, доправити в укриття. А є ж різні моменти: сон, обід — все слід залишати… Хтось з малюків плаче, інші хочуть спати, і їх, буває, не добудитись: замотуємо в ковдрочки і несемо на руках в укриття. Коли лунає тривога, до дітей біжимо всі: від педагогів до бухгалтера, медсестри, завгоспа, комірника. Найперше, до груп молодшого і раннього віку. Середні і старші вже навчені, самі швиденько одягаються. Батьки нам йдуть назустріч, всі дітки мають легкий зручний одяг, взуття. Бо якщо працівник не зможе взути швидко дитину, це ж час втрачається. А ми не можемо ризикувати. В сховищі є запас води, продуктів, які не псуються, в кожної дитинки ще й заплічник із водичкою, печивом”.
“Проводимо діток в укриття злагодженою командою, на сходах кожну дитину тримаємо за руку — цілий ланцюжок дорослих допомагає дитині впевнено спускатись сходами, — розповідає вихователька молодшої групи Ольга Ліщук. — В укритті є достатньо стільців, лавок і столиків, є лежаки для спання. Дітки бавляться, спілкуються, тобто переключають енергію з одного виду діяльності на інший. Беремо з собою в укриття ігри, пазли, книжечки. На сьогодні з різних груп в укритті понад півсотні діток, бо багато зараз хворіють, тому перебувають дома”.
Втім, вважає психологиня Марина Кінашевська, тривоги для малюків безслідно не минають, впливають на їх психологічний стан, особливо, якщо дитина сором’язлива, боязка. І часто батьки цікавляться, як зрозуміти, що з ментальним здоров’ям дитини не все гаразд? “Малюк відчуває страх, занепокоєння, в очах — переживання. І ці стани накладаються: звуки тривоги з вулиці, поведінка дорослих у цей час, — розповіла пані Марина. — Найчастіше це йде від сім’ї. Коли спілкуюсь із мамами, деякі зізнаються: я сама винна, бо нервую, налякалась і налякала дитину. Особливо, коли тривога, вибухи лунають вночі, батьки починають квапити, тормосити дітей, одягати і т.д. Довгий час звуки тривоги асоціюються в дитини з негативом. Такі відчуття можуть загострюватись, опускатись нижче, і якщо ці емоції не виводити назовні, то вони залишать свій слід”.
“Як потрібно поводитись батькам у тривожні моменти? Спочатку обійми, — каже психологиня. — Але якщо дитина не дуже любить обіймашки, то можна разом розглядати картинки із звірятами, де ті лагідні, добрі. Головне — створити захисний бар’єр, щоб вона відчувала спокій, турботу, бо для дитини батьки — це все. Під час обіймів знижується серцебиття, тиск, які дає страх. Далі. Запропонуйте маляті потягися, струситися, як песик, вигнутись, як котик, далі подивитись, які предмети вас оточують, які картини, або почати рахувати тощо. Так ви повертаєте малюка в захищену реальність. І ще: намагайтесь при дитині, коли лунає тривога, не стежити в телефоні, що летить, куди, коментувати це. Можна запропонувати малювати чи зробити іграшку, тобто творчістьд уже позитивно діє на дитину”.
Війна переконала, наскільки важливо берегти фізичне ментальне здоров’я.Маємо не лише виживати, а в надважких умовах зберегти найдорожче — наших дітей.
Тетяна Слободянюк
