Сімейна медицина і досвід війни

Хмельницький все ще оговтується від ракетного обстрілу, що стався 22 березня цього року. На превеликий жаль, загинуло двоє мирних жителів, ще п’ятеро поранено. Зруйновано два приватних будинки, пошкоджено чимало квартир. Внаслідок ворожої повітряної атаки зазнала пошкоджень й амбулаторія загальної практики сімейної медицини №2 КП “Хмельницький міський центр ПМСД №1” Хмельницької міської ради.

Про наслідки ракетного удару й, власне, про роботу Центру в умовах воєнного стану розповідає директорка Центру Валентина ГЕСАЛЬ.

— В амбулаторії вибило усі вікна з того боку, де стався приліт, усі двері в кабінетах, навіть металеві вхідні двері з протилежного боку. Усього вибито 20 вікон, 20 дверей, зруйновано 160 квадратних метрів стелі, — ділиться Валентина Григорівна. — Ми зробили заміри, склали акти пошкоджень, передали їх до міської ради, до департаменту охорони здоров’я ОВА. Збитків завдано на значну суму, підрахунки тривають. Також звернулися до Міжнародної організації з міграції з приводу пошкоджень. Представники цієї організації побували у нас в амбулаторії, зробили заміри пошкоджених вікон, стелі, дверей. Очікуємо погодження керівництвом МОМ допомоги Центру, та це тривалий процес. І, при позитивній відповіді, допомога надійде на початку червня.

— Де працює нині медичний персонал цієї амбулаторії? Куди пацієнтам доводиться звертатися за допомогою?
— Після повітряної атаки ми відразу забрали з амбулаторії весь медперсонал, техніку. Лікарі і медичні сестри розмістилися по інших наших амбулаторіях, де були вільні робочі місця. Зокрема, частина — в амбулаторіях №№3 та 4, що на вулиці Майборського, 16. Одна лікарка-педіатр здійснює прийом в амбулаторії №5 (вул. Ранкова, 1), ще один лікар — в амбулаторії №12, що на Камʼянецькій, 99. Тут же розмістився і наш контактний центр. Зрештою, пацієнти пошкодженої амбулаторії нині можуть звернутися до будь-якої іншої амбулаторії, куди їм найбільш зручно.

— Що ж, багато зусиль нині доводиться докладати для того, аби виконувати свою роботу, як належить…
— Так, але первинну медичну допомогу ми надаємо у повному обсязі, незважаючи на ситуацію в країні. Ворог, звісно, коригує наші плани. Ось, наприклад, ми планували ремонт в амбулаторії в Богданівцях, готувалися і вже провели роботи з демонтажу. А тепер думаємо, як полагодити амбулаторію, яка постраждала від прильоту.
Загалом ми обслуговуємо приблизно 110 тисяч населення у наших 14 амбулаторіях. Зокрема, обслуговуємо і внутрішньо переміщених осіб.

— Чи знизилася кількість ВПО серед пацієнтів вашого Центру? Можливо, дехто повернувся додому чи, навпаки, поїхав далі на захід або ж за кордон…
— Кількість постійно коливається: то зменшується незначно, то тепер знову зростає. Ось нещодавно наше місто зустрічало евакуаційні потяги з Херсона. До речі, ми обслуговуємо навіть тих внутрішньо переміщених осіб, які не мають декларацій.
Серед тих, хто знайшов у Хмельницькому прихисток від війни, не лише пацієнти, а й медичні працівники. Ось з Рубіжного у нас лікар працює, їхня родина (у них троє дітей!) уже двічі змушена була переїжджати. І з Бучі, і з Сєвєродонецька є. Раніше працювали медсестра з Лисичанська, лікар з Маріуполя.

— Кількість звернень зросла? Чи, можливо, люди нині звертають менше уваги на якісь, скажімо так, несуттєві скарги, намагаються впоратися самотужки?
— Не скажу, що звернень стало менше. Адже частіше стали звертатися зі скаргами, викликаними саме стресом, страхом, тривожністю. У листопаді минулого року ми підписали пакет “Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги”. 97 відсотків наших лікарів та 90 відсотків медсестер можуть надавати допомогу пацієнтам з розладами ментального здоров’я, адже пройшли навчання на платформі Національної служби здоров’я України. І вже в грудні обслужили 21 пацієнта. За перший квартал 2024-го — 70.
Також ми пройшли навчання Ізраїльської коаліції травми. Нині ментальному здоров’ю велике значення надається. Треба знати, що казати людині у стресовій ситуації, яка переживає горе, щоб не нашкодити. Тому що багато захворювань під час депресії загострюються. Депресія або маскує ці хвороби, або навпаки, людина думає, що в неї серце болить чи що там, а це в неї депресивні розлади. Тому треба дуже виважено до цього підходити.

— На вашу думку, чи достатньою є психологічна допомога населенню нині, під час воєнного стану? Тим, хто звертається, звичайно, адже багато хто й не думає іти до лікаря…
— Потрібно пояснювати людям, щоб вони не боялися звертатися. Бо в нас люди, на жаль, не бачать різниці між психологом і психіатром. Саме слово “психо” їх насторожує. Але люди все одно звертаються. І сімейний лікар повинен нормально спрацювати, скерувати куди потрібно. Хоча не в усіх випадках потрібно скеровувати, інколи можна первинні заходи вживати і лікувати. Не всіх до психіатра посилаємо. Є ще ж психологи, психотерапевти.
У нас в області діють 32 центри ПМСД. І практично всі (крім одного поки що) підписали пакет послуг із супроводу та лікування пацієнтів з психічними розладами на первинному рівні. Це вимога часу. І чим далі, тим більше наростає. Зараз, до прикладу, часто звертаються ВПО, в кого рідні на фронті або ж хтось загинув. Будуть приходити й захисники, які повернуться з війни. І з ними треба вміти працювати. Там дуже тонка межа. Є певні правила поведінки, як поводитися з ними. На фронті все чітко: ворог — свій. А тут повертаєшся, і такої конкретності немає. Треба все розрізняти.

— Чи можна визначити, які вікові категорії у нашому відносно мирному місті найбільше страждають від повітряних тривог, ракетних обстрілів?
— Все індивідуально. Тому важливий так само індивідуальний підхід при наданні допомоги. Є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), а є втома від співчуття. Але для людини це теж стресовий розлад. І це теж складно.
Звичайно, ти ніколи не зможеш бути безпосередньо на місці того, хто постраждав. Та потрібно намагатися зрозуміти. Ізраїльська коаліція травми, про яку я вже згадувала, практикує салютогенний підхід, що заснований на душевному здоров’ї та зверненні до ресурсів людини, тобто треба шукати щось хороше, позитив у будь-якій ситуації. Але людині не можна казати: що, мовляв, у неї наслідки травми менші, ніж у когось іншого, комусь ще гірше. І не можна говорити: заспокойся, все буде добре. Не буде добре, так, як раніше. Тому це дуже тонка робота.

— Валентино Григорівно, знаю, працівники вашого Центру активно збирають гроші на підтримку Збройних Сил України. Куди саме ідуть ці кошти?
— Так, працівники нашого Центру щомісяця здають одноденний заробіток для допомоги ЗСУ. За два роки повномасштабного вторгнення зібрано вже 3 330 тисяч гривень. Куди вони йдуть? Інформацію про використання коштів ми виставляємо на сторінці нашого Центру. Намагаємося допомагати нашим працівникам, у яких воюють рідні (у нас таких 30) матеріально. Декому купуємо ліки, якщо потрібно, а декому передаємо кошти на придбання чи ремонт фронтового автомобіля. От і нещодавно мали чотири таких запити — витратили 40 тисяч гривень.
Щомісяця мінімум 50 тисяч гривень перераховуємо благодійному фонду “Волонтери Поділля”, адже БФ забезпечує наших захисників найнеобхіднішим: дронами-камікадзе, щоглами, підсилювачами до антен, тактичними аптечками, ліками, автомобілями, тепловізорами, оптичними прицілами тощо. А “Волонтерська пошта” БФ щотижня виїжджає у прифронтові та фронтові зони та везе найнеобхідніше нашим захисникам. Уже більше мільйона гривень передав наш Центр цьому благодійному фонду. Співпрацюємо лише з надійними волонтерами, з тими, хто звітує, з тими, у яких впевнені. На дронах-камікадзе, котрі виготовляються нашим БФ “Волонтери Поділля” і виготовлення частини яких профінансував наш Центр, ми писали наші побажання ворогам. Ось так ми допомагаємо наближати Перемогу.
У мене є скринька в кабінеті, то вона теж за два роки назбирала вже більше 100 тисяч гривень. Вдячна всім, хто долучається до збору.
Загалом, попри всі жорсткі корективи великої війни, намагаємося працювати у звичному руслі. Думаю, нам це вдається. Бо за нами — сила й правда.

— Дякую, Валентино Григорівно, за розмову.
Тетяна Сікорська