«Тут я відчуваю спокій і безпеку»
Вона майже щодня приходить до Карітасу, присідає навпроти церкви й залюблено дивиться кудись вдалечінь. З першого погляду здається, що вона на когось чекає. Насправді ж, так вона «відновлюється і набирається сили».
Пані Інні вже понад сімдесят років і лише за останні декілька пережила стільки, що вистачило б на віки. Коли вона згадує своє життя в рідній Горлівці на Донеччині, її погляд теплішає. Вона спогадами повертається в місто, де минула молодість. Там була її сім’я, робота товарознавцем у місцевому універмазі та коханий чоловік — лікар. Вони разом виховували доньку, будували будинок, наповнювали його теплом, турботою й комфортом. Очі пані Інни наповнюються слізьми, усміхнене обличчя стає сумним.
«Все зруйнувала війна. Я втратила чоловіка, втратила дім. Та й сам переїзд до Хмельницького був непростим. Повірте, починати все заново у такому віці дуже важко. Там, вдома, людина залишає не лише речі, вона залишає частинку себе і свого життя», — ділиться роздумами жінка.
Та навіть далеко від рідного дому пані Інна змогла знайти прихисток і людей, поруч з якими серце знову відчуло тепло. Команда Карітасу — соціальна працівниця, психолог та медики — стали для неї не просто фахівцями, а підтримкою, друзями й родиною.
«Я приходжу в Карітас, сідаю навпроти церкви й просто відновлююся, набираюся сил. Я тут відчуваю спокій і безпеку. А наших зустрічей з психологом, особливо в групах, чекаю, наче свята. Разом можна відволіктися трохи, поспілкуватися з такими ж, хто розпочав нове життя у Хмельницькому. Тут ми ділимося переживаннями, підтримкою, відчуваємо, що ми є один в одного», — розповідає пані Інна і додає, що, крім моральної підтримки, отримала від Карітасу чимало й матеріальної допомоги: побутову хімію, засоби гігієни, обстеження та нагляд у лікаря, коли організм нагадував про усі пережиті труднощі та перенесені стреси.
Соціальна працівниця Оксана каже, в такі моменти дбали про пані Інну всі: і вона, і психолог, і лікар з медичною сестрою. Пані Інні провели ультразвукове обстеження, взяли аналізи, проконсультували, виписали та забезпечили необхідними ліками, придбали тонометр, щоб жінка стежила за артеріальним тиском. Зараз пані Інна ще й відвідує кабінет фізичної терапії та проходить курс реабілітації для покращення функціонування суглобів і зменшення болю в кінцівках.
А в моменти, коли пані Інна залишається сам на сам зі своїми спогадами, її рятує хобі — вишивання. Кожен стібок, каже жінка, зараз як спогад, зігрітий любов’ю.
«Майже всі свої вишиті роботи дарую людям, які торкнулися серця, які підтримували й не дали зневіритися. Це мій спосіб віддячити за добро та залишити частинку себе на пам’ять», — каже пані Інна.
За інформацією Карітас Хмельницький УГКЦ
