У Хмельницькому на виставці “Скарби Поділля” представили понад 300 автентичних і сучасних вишиванок з власними історіями

Вона давно перестала асоціюватися лише з атрибутом етнічного одягу, а разом з писанкою і рушниками є ідентифікатором України в світі. В десятках країн вже кілька років поспіль, у третій четвер травня, проходять патріотичні акції, і їхні учасники не лише етнічні українці, а й усі, для кого наша країна стала символом свободи і любові. Ми носимо наші вишиванки і в свято, і в будень, їх бережемо від покоління до покоління. І хоча вислів “сакральні дати” намагаються присвоїти росіяни, але їхня “сакральність” асоціюється хіба що з “побєдобєсієм” і погрозою нікчемного путіна “можем повторіть” про третю світову війну. Бо сакральне не передбачає насильства, верховенства однієї держави над іншою, або й над усім світом, а означає божественне, духовне. А найвищий прояв духовності — любов. В українську вишиванку вкладена величезна любов десятків поколінь наших предків до рідної землі, до роду. Ця любов спадкоємна, і, як нитка, зшиває нашу історичну пам’ять. І оскільки пам’ять — жива енергія, то й вишиванки, яким понад двісті років, так природно виглядають на наших сучасниках. Здається, що День вишиванки ми відзначаємо ледь не всі роки нашої незалежності, настільки органічно це свято вплелося в нашу ментальність. А насправді воно народилося у 2006 році, його запропонували відзначати чернівецькі студенти. Ідею чернівчан підхопили відразу кілька вишів, і з кожним роком молодіжне свято розросталося, дорослішало, і якихось нових традицій не потрібно було й вигадувати: просто приходити в цей день на роботу, на заняття у вишиванках. А вже за кілька років українці почали влаштовувати вишивану ходу. В Хмельницькому “свободівці” провели таку ходу ще в 2002 році в День Незалежності. На цю акцію з’явились у вишиванках всього 18 хмельничан, які пройшли з гаслами та прапорами від монотеатру “Кут” до майдану Незалежності. У 2015 році українці знову об’єдналися в акції “Подаруй вишиванку воїну”, яка відбувається щороку в День вишиванки. Сотні майстрів та майстринь по всій Україні вишивають сорочки захисникам з любов’ю і надією, що вишиванки захистять наших воїнів від ворожих куль. З початком повномасштабного вторгнення українці, які змушені були покидати рідні домівки, вивозили не лише цінні речі та документи, а й вишиванки.

Три такі давні вишиті сорочки: дві жіночі і чоловіча уже понад рік знаходяться в нашому музеї історії міста Хмельницького. Як розповіла наукова працівниця музею Вікторія Папонова, їх подарувала переселенка з Запорізької області, Пологівського району Наталія Мороз. Пані Наталія — учителька української мови і директорка шкільного музею. Наче відчувала, що там невдовзі “господарюватимуть” окупанти, плюндруватимуть її рідне селище, і древні вишиванки, як і український музей, просто знищать, як “доказ” ненависної бандерівщини. Хоча орнаменти-обереги на сорочках — традиційні для Запорізького регіону. Учителька вирішила вивезти з музею найцінніші речі, і скарбами стали рідні вишиванки. Ми не лише почали шанувати нашу культурну спадщину, українські майстри масово відроджують традиції старовинних вишивок і доповнюють їх авторськими техніками. Унікальну рукотворну виставку “Скарби Поділля”, на якій представлено понад 300 вишиванок: жіночих, чоловічих, дитячих, відкрили нещодавно в Хмельницькому обласному науково-методичному центрі культури і мистецтва. Організатор — обласне відділення НСМНМУ. Автори експозиції — понад 50 майстринь і майстрів з усіх куточків області: вже знаних, які мають звання народних, і аматорів, що також репрезентують традиції і сучасні тенденції вишивки своїх регіонів. Такого розмаїття узорів, кроїв, кольорів, технік годі шукати!

Своєрідність виставки у тім, що вона не пропонує, як музейна експозиція, артефакти, яким понад двісті і більше років. Усі сорочки, сукні вишиті нашими сучасницями, але достовірність у відтворенні старовинних технік і узорів створює враження, що деяким із вишиванок стільки ж років чи століть, як і їхнім прародичам у музейних колекціях. Саме так виглядають, до прикладу, сорочки майстрині з Нетішина Валентини Сірук. Чималу частину експозиції займають сорочки та сукні, вишиті бісером, і це сучасна тенденція. Деякі нагадують справжні художні полотна: з сюжетами природи, як-от на витворах майстрині народної творчості Ніни Гончарук з Хмельницького, яка започаткувала в Україні власний стиль — багатошарова вишивка. Та головна ознака експозиції — автентичність. “У цьому є стала закономірність, — розповідає наукова працівниця центру Олександра Пасічник. — Зазвичай, більшість майстринь починають із сучасних орнаментів, квітів, захоплюються бісером, але чим більше осягають це сакральне мистецтво, переходять на відтворення давніх узорів, технік, бо починає працювати генетичний код. І в цьому є особливість, таїна давнини, яку хочеться розгадувати, все більше заглиблюватись”. Завершиться виставка обласним святом вишиванки. Вона дає нам силу.

 Тетяна Слободянюк