У Хмельницькому відбувся вечір пам’яті видатного митця, який дав путівку в життя хмельницьким музикантам та міжнародним мистецьким проєктам

З іменем видатного українського композитора, піаніста, мистецтвознавця Олександра Козаренка напряму пов’язане утвердження сучасного українського симфонічного і камерного мистецтва, заснування міжнародного фестивалю «Хмельницький камер фест» та інших митецьких промоцій, які стали знаковими для Хмельницької обласної філармонії. А плеяда молодих митців, випускників Львівської музичної академії, учнів видатного композитора і піаніста, продовжує в нашому місті традиції свого наставника, утверджуючи високі стандарти національної музики.

Нещодавно минуло 40 днів, як душа Олександра Козаренка відійшла в засвіти, окресливши земний шлях у 59 років. В обласній філармонії відбувся вечір пам’яті, присвячений видатному маестро. У виконанні камерного оркестру філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтва України Олександра Драгана звучали чудові твори композитора, які вже полюбила хмельницька публіка, адже за життя митець неодноразово дарував хмельничанам неперевершені музичні програми.

Композитор, піаніст, музикознавець, доктор мистецтвознавства, лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів, професор – він був зірковою особистістю, інтелектуалом музики, і неймовірним життєлюбом з чудовим почуттям гумору, за що друзі називали його людиною-святом. Козаренко працював у жанрах симфонічної, оперної, балетної, хорової, камерно-інструментальної, вокальної та театральної музики та створив музичний супровід до понад 50 театральних вистав. Олександр Козаренко творив, по суті, якісний український авангард, у якому модерновість тяжіла до біблійних, античних, фольклорних образів, яскравих сюжетних асоціацій, тому володіла неймовірною енергетикою, містикою, яка зачаровувала кожного. Надчутливий, технічно досконалий, блискучий імпровізатор. Його ідеалом був Микола Лисенко, і виконанням його творів Козаренко-піаніст переконував, наскільки сучасною і живою є музика українського корифея. Він обожнював містицизм і загадковість карпатської автентики, адже сам родом з Коломиї. Хмельничани пам’ятають ці твори у виконанні симфонічного оркестру під керівництвом О. Драгана. Він відчував особливий дух позачасся, на якому тримаються давні народні легенди, обрядові дійства. За твір ««Concerto Rutheno» (1991), в якому бринять відголоски карпатських рутенів (русинів), обрамлені в шляхетну, сонячну стилістику, Козаренка вже тоді нарекли українським Моцартом. А в хмельницькому концерті прозвучав його твір «П’ять весільних ладкань з Покуття» (солістка Діана Галяревич) на основі давніх карпатських обрядових дійств.

Спогадами про видатного українського композитора і музиканта ділились чимало хмельничан, адже Олександр Козаренко – невід’ємна частина нашого мистецького середовища. Найкраще знали маестро його колишні студенти, аспіранти, які нині працюють у Хмельницькому.

« Моє особисте знайомство з Козаренком відбулося, коли я брав участь в ансамблі флейтистів «Шоні Зарен квартет», художнім керівником його був наш викладач Олександр Володимирович Ми об’їздили всю Львівську область з концертами, в яких виконували і його твори. І запам’яталась не тільки робота над музикою, а спілкування, він захоплював своєю харизмою, інтелектом, гумором. Це був для нас, молодих музикантів, величезний досвід. Є фраза , що особливі люди народжують раз на сто років, то це про Козаренка», – поділився спогадами про учителя його учень у Львівській музичній академії, директор філармонії, флейтист, лауреат міжнародних конкурсів Тарас Малик.

«Я його вперше почула, як видатного піаніста, у 2009 році, в Києві, з «Рондо» Моцарта. Скажу, що до цього я подібного не чула. А потім Олександр Володимирович приїжджав до нас з концертами. Його виконання творів Лисенка було незвичайним: з таким смаком, елегантністю, художністю. На моїй пам’яті подібного не було», – сказала піаністка, викладачка Хмельницького музичного коледжу Валерія Разумова. Для кандидата мистецтвознавства Олександра Драгана постать Олександра Козаренка пов’язана з його становленням як музиканта, науковця, диригента, мистецького менеджера і близька особистою дружбою. « Життя диктує свої виклики, і я переконаний, що Олександр Володимирович також опосередковано є жертвою війни. 22 березня минулого року в нас був запланований концерт з творів Лисенка, до його 180-річного ювілею, і Козаренко завжди готував свої програми до таких концертів. І знав, що в нас для нього завжди відкриті двері і наші серця. З початком війни поглибився його психолого-емоційний стан, він надзвичайно гостро переживав всі події в Україні. Напередодні Великодня Тарас Мартинник з симфонічним оркестром підготували Козаренкові «Страсті Христові», але він не зміг приїхати. І потім ми ще раз пробували виставити на травень цей концерт, але фізичний стан не дозволив Олександру Володимировичу приїхати і бути присутнім. За 5 днів до його смерті ми спілкувались по телефону, і це був страшенний життєлюб, який мав дуже важку долю, але усіх заряджав своєю енергією і теплом душі. Для нього не було різниці, чи він виступав перед величезним звалом, чи з маленький камерним колективом у такому ж залі. Його енергії виставало завжди, щоб заповнити весь простір навколо, він ставав частиною музики, що звучала крізь нього. В усіх гранях творчості він був надзвичайно яскравий, і в нього була ще одна грань: він володів колосальним культурним менеджментом. І я вважаю себе його учнем у цьому сенсі. Приїхавши в 15 років із села навчатись в Коломийське музичне училище, я вперше побачив симфонічний оркестр, і фестиваль, присвячений Кос-Анатольському, який Козаренко багато років проводив на найвищому рівні. І моя доля була вирішена. Ви уявіть, що 60-тисячне містечко Коломия на початку грудня, у дні народження Кос-Анатольського, ставало центром музичного світу України, а Козаренко умів знаходити фінансові можливості, щоб запрошувати кращих виконавців України і світу. І саме з перебування в середовищі чудових симфонічних оркестрів у мене народилася мрія займатися цією справою. І на тих фестивалях я збагнув, що концерти Кос-Анатольського є творчістю сучасного українського композитора. Тобто, Козаренко переконливо повертав національну спадщину, яку намагались припорошити у ті часи радянською школою і т. д. І коли ми почали в Хмельницькому започатковувати фестивалі камерної музики, то ідея, що це має бути фестиваль не лише класики, а й сучасного українського музикування, це тягнеться звідти, з Коломиї. Ну і міжнародний фестиваль наш, «Хмельницький камерфест» своєю назвою також зобов’язаний Олександру Козаренку. Коли я почав працювати з 2008 року, як директор філармонії, наша дружба, спілкування стало ще тіснішим. А фестиваль «Камер фест», який пропагує українську музику в світовому контексті, звучить і звучатиме надалі. І в кожному концерті в нас є і залишатимуться твори Олександра Козаренка. Він не був ура-патріотом, свою любов до України він вбачав у написанні музики, плеканні талантів і розвитку національного мистецтва. І поки в нас звучить його музика, всі ми будемо відкривати для себе знову і знову феномен української музичної мови».

Символічно, що концерт пам’яті Олександра Козаренка відбувся в залі імені Героя України Василя Сліпака. У 1994 році в Львові відбулася прем’єра камерної кантати О. Козаренка «П’єро мертвопетлює», яка від відкрила нові грані у таланті Василя Сліпака, всесвітньо відомого українського оперного співака, соліста Паризької національної опери, який добровільно пішов захищати Україну і загинув у бою в 2016-ому на Донеччині. Доля об’єднує великих людей, аби нація мала міцні крила.

Тетяна Слободянюк.