Війна чи мир?
Рівно три роки великої війни: три роки болю, втрат, нашої незламності та спротиву найжорстокішому ворогу, агресивному сусіду, що має імперські апетити й зверхність над іншими народами. Три роки росія намагалася зламати наш дух, знищити нас як націю, захопити нашу землю, відібрати нашу мову. І їй це не вдалося. Захопити Київ за три дні — такий план мали окупанти на початку повномасштабного вторгнення. Але українці не дали його здійснити і ось уже три роки протистоять ворогові. За ці три роки надзвичайно виснажливих і кровопролитних боїв десь ми втратили свої землі, десь звільнили, а десь, як-от на Курщині, захопили територію агресора. Ми вистояли, але дорогою ціною, кров’ю наших мужніх захисників і захисниць.
І нині нам непросто. Світ втомився від війни. Усе з меншим ентузіазмом країни Європи та світу нам допомагають у протистоянні з переважаючим ворогом. А з приходом Трампа до Білого дому ми втратили союзника, що обіцяв підтримувати нас стільки, скільки буде потрібно. Активізувалися розмови про припинення війни в Україні. Але чи буде мир? — запитують себе українці. Що буде завтра — не знає ніхто.
Нині, коли США демонструють прагматичну, до певної міри агресивну зовнішню політику щодо закінчення війни в Україні, для нас головне — не посипатися на фініші. Це той період, коли ми вкотре маємо продемонструвати єдність, згуртованість, відданість. Бо визначається наше майбутнє, світ, у якому жити нашим дітям і онукам. Ще буде важко і складно, ще буде не раз страшно, але не буде соромно. Бо ми не зламаємось і лише разом здатні подолати ворога. Слава Україні!
