Волонтерський маршрут — шпиталь

Вони знають про війну не з “рожевих окулярів” соцмереж, не з стандартних телесюжетів про відвагу і незламність наших захисників. Вони її бачать постійно на власні очі уже понад три роки, хоча не є військовослужбовцями. Це — хмельницькі волонтери, які опікуються пораненими воїнами у шпиталях та лікарнях. Здається, немає нічого такого, чого б вони не змогли для них знайти чи зробити. І йдеться не лише про продукти, засоби гігієни, солодощі тощо, хоча це вкрай важливо, а про постійний емоційний зв’язок, про побратимство, хоча й не бойове, про турботу, людяність не на словах, а на ділі.

З початку повномасштабного вторгнення БФ “Волонтери Поділля”, як і інші громадські організації та волонтерські групи, допомагає нашим захисникам у лікарнях та шпиталях. Адже воїни потребують не лише лікування, а й звичайних, на перший погляд, речей: від солодощів, гігієни до перукарських послуг тощо. А ще спілкування, позитивних емоцій, привітань зі святами. За три роки, як розповіла волонтерка БФ “Волонтери Поділля” Олена Базилик, яка координує у фонді напрямок допомоги пораненим у шпиталях, це великий досвід, щоденна колективна праця. А в кожного волонтера вже є власна шпитальна історія, яку почала писати війна.

Волонтерська історія Олени Базилик, головної спеціалістки відділу з експлуатації та ремонту житлового фонду управління житлової політики та майна міської ради, розпочалась, як і в її колег з міськвиконкому, вже на наступний день після повномасштабного вторгнення.

“25 лютого 2022-го ми з працівниками міської ради вже почали волонтерити. У мене з колегою Анною Маєвською було завдання забезпечувати всім необхідним тероборону, — розповідає пані Олена. — Всі блокпости ми знали, організовували розвезення піску, будматеріалів, збирали бригади для зварювання загороджувальних їжаків, шукали інструмент, обладнання, а також одяг, засоби гігієни, їжу тощо. Потім я їздила по селах, збирала овочі, і ми робили сухі борщі в ліцеї №17”.

Шпитальний напрям у діяльності “Волонтерів Поділля” з’явився у середині квітня 2022-го, коли госпіталі і лікарні заповнювали перші важкопоранені бійці. Як почати? Вирішили — з солодощів: треба ж до хлопців з чимось їхати. “Разом з колегою Катериною Григор’євою ми почали вдома випікати кекси. Потім інших колег підключили, — розповідає волонтерка. — І перше наше відвідування було в травматології міської лікарні. Я пошкодувала, що не вела тоді щоденник, не записувала тих миттєвостей, бо не вистачало часу. Доводилося бути і водієм, і вантажником, і збирати заявки на закупки”.

Потім почали їздити в обласний госпіталь ветеранів війни, у військовий шпиталь, в обласний заклад з надання психіатричної допомоги, в опікове відділення обласної лікарні. Кожна поїздка — це емоції, коли навколо себе бачиш скалічених війною молодих чоловіків. “Вже коли повертаюсь зі шпиталя в місто, можу зупинити машину на обочині, в приміському лісочку і …дати волю сльозам, — зізнається Олена. — Але це дає силу, про яку ти раніше й не здогадувалась, чи, може, просто не думала. А потім ці історії стають частиною твого життя. У шпиталі для ветеранів війни цілий рік лікувався 33-річний Євген з Харківщини. Лежав довго в реанімації, не міг ходити через важке поранення. В нього одна мама хвора вдома залишилась. Я розуміла, що в цього хлопця тут нікого немає, почала навідуватись до нього частіше. Брала з собою 10-річного молодшого сина Артема, коли не було з ким залишати вдома, і дуже хлопці потоваришували. І якось малий каже: «Женя тут так скучає. Давай купимо йому картини за номерами, нехай малює. Я тоді й почала всім лежачим хлопцям приносити такі картини-розмальовки, тому що розробляється моторика рук, і коли людина малює, вона заспокоюється, переключається на творчість. Євгену це заняття дуже сподобалося. Після цього він почав малювати ікону на склі. Мене вражала його сила духу і оптимізм, він завжди усміхався і вірив, що встане з візка. Нам допомагали наші діти, та й треба ж їх чимось зайняти, коли мами волонтерять. Син моєї колеги Юлії Гродської торгував сувенірами в Дубовому, збирав гроші на телевізор у шпиталь. Ми купили цей невеличкий телевізор, завезли Євгену в палату. Коли його виписали, ми ще інколи переписувались”.

Як розповіла волонтерка, у них дуже дружний колектив, і тому працюють разом. Їхня “гаряча” кухня — солодощі й різні смаколики, яких напекли уже понад тонну. Взагалі не було ситуації, щоб відмовлялися чи сумнівалися, що вдасться. А головне: все потрібно завжди терміново. “Пригадую, ще в перший рік війни дзвонять з міської лікарні: привезли 50 поранених. Потрібно терміново одяг, білизну, взуття, засоби гігієни. Ми вантажили одну машину, відправляли й одразу ж готували вантаж для наступної поїздки. Ввечері приходила додому і падала від втоми, але була така на душі легкість, це тримає й досі”.

Як з’явився перукарський напрямок? Як розповіла Олена Базилик, це почалося у квітні 2022 року. “Я звернулась до своєї подруги дитинства, перукарки Лілії Островської, і вона допомогла створити групу в соціальних мережах. Це були майстри з різних салонів. На початку було багато охочих, їздили двома машинами, по шість осіб. У нас був графік: міська лікарня — понеділок і вівторок, потім — шпиталь і згодом лікарня з надання психіатричної допомоги. У шпиталі хлопці своїх перукарок завжди чекають. Є в нашій групі дві майстрині, які почали їздити ще з квітня 2022 року. Це Людмила Бровченко і Юля Голуб, рік тому приєдналась Ольга Кембровська, яка також постійно їздить. Дуже тішить, що доєднуються все нові перукарі. Тиждень тому я звітувала: за три роки наші дівчата постригли понад 4000 бійців. Я цим пишаюся”.

Людмила Бровченко, майстер-перукар, розповіла, що почала волонтерити з весни 2022-го. “Побачила у вайбері в групах, що потрібні перукарі для поранених у міській лікарні та у військовий шпиталь. Коли вперше приступила до роботи, було важко бачити ці травми, шпиці в руках і ногах, — ділиться Людмила. — Але хлопчина з опіками на голові каже: “Стрижіть, не бійтеся, воно вже не болить”. Кажу: “Де це так тебе?” “Та це я в танку горів… А вилізти не було як, бо ж кругом стріляють… Але, чую, вже дуже гаряче, треба вилазити…”. Знаєте, попри все, хлопці хочуть бути гарними. Коли приїжджають перукарі, настрій у них дуже сильно змінюється. Стрижка — це позитив. За даними вчених, волосина має здатність накопичувати не лише те, що людина споживає, а те, що вона відчуває. А ще — дотики. Лагідно погладити по голові, поговорити, пожартувати… Це вже потім, коли покидаєш госпіталь, тебе розриває на шмаття, душа болить. Скількох хлопців я підстригла? Не рахувала, це вже сотні. Планую їздити й далі”.

А ще родзинка таких відвідувань — домашня випічка для хлопців. Скільки у неї вкладено душі! Як розповіла Олена Базилик, пенсіонерка Раїса Покалло зі своїми сусідками не тільки печуть пироги, а й завжди роблять написи-побажання для військових. А Лілія Гаврішко зі своєю подругою Ганною Мельничук вже напекли загалом понад тонну печива. “Я дуже тішусь такими людьми. Це не кожен може майже щодня стояти за плитою, місити кілограми тіста, пекти, закопчувати кухню, платити понад міру за газ і електрику. Тому наші люди — золоті. Кому війна у серце зайшла, той волонтерить. Сім’я мене завжди підтримує, допомагає. Це дуже важливо”.

На День святого Валентина Олена Базилик разом з подругою волонтеркою Оленою Лойко приїхали в обласний шпиталь з подарунками, смачними десертами, для кожного бійця, випічкою, дитячими малюнками і листівками. Допомагали в цьому неодноразово мережа “Домашня кондитерська” та Хмельницький центр ПТО сфери послуг. “Коли ми забирали ящики з десертами, звісно, дякували кондитерам. А дівчина, яка їх видавала, відповіла: “Це ми дякуємо нашим хлопцям, що ми можемо робити свої десерти, ходити на роботу”. Це було щиро, від серця”, — пригадує волонтерка. А напередодні різдвяно-новорічних свят волонтерки фонду підготували понад 200 подарунків у шпиталі, привезли прикрашені ялинки, влаштували свято хлопцям.

Окрема історія — вітання з днем народження. Таких привітань за час відвідування шпиталів понад півтисячі. Що збирали на подарунки? Обов’язково книги. Переселенка з Харкова Марина Варжаїнова за власний рахунок закупила дуже багато книг письменниць Наталії Довгопол та Ірини Грабовської з автографами авторок. Клали до набору солодощі, засоби гігієни, шкарпетки, футболки, спортивні кофти — все, що вдавалося відшукати. Мережа магазинів “Щодня” дарувала кружки з написами “Дякуємо ЗСУ!”. Такі відвідини шпиталю відбуваються на постійній основі, позатим кожна зустріч є особливою — з щирими словами та емоціями, які мотивують надалі допомагати, супроти усіх обставин. Про ці волонтерські акції розповіла й лікарка паліативного відділення обласного шпиталю Світлана Візірик: “Волонтери дають дуже позитивну емоцію. У дні народження дівчата приходять з квітами, кульками, подарунками. Для хлопців дуже важливо, що про них пам’ятають, особливо для тих, хто з віддалених областей. Так само на всі свята — дівчата в нас з подарунками”. А ще волонтери допомагають із запитами військових. Як розповіла Світлана Візірик, для паліативного відділення — це пристосування для зондового харчування поранених.

А ще реалізована волонтерська пропозиція — пошиття адаптивного одягу для важкопоранених та виготовлення реабілітаційних подушок. У цьому напрямку “Волонтери Поділля” активно співпрацюють з профтехосвітою міста. “Моя колега Тетяна Фурман запропонувала і відшила вдома реабілітаційні подушечки-“кісточки”, — каже Олена Базилик. — Спочатку відшила 10 подушок, я завезла в шпиталь, хлопці були дуже задоволені. І почалися великі замовлення. Нам назустріч пішло керівництво центру ПТО сфери послуг. За цей час майстри і учні відшили понад 500 таких подушок. Волонтери забезпечують швачок тканиною, фурнітурою і наповнювачем. А в училищі шиють. Шили там на наше прохання і постільну білизну”.

Окрема історія — забезпечення військових з важкими пораненнями кінцівок адаптивним одягом. “На початку війни в лікарні було 3-5 захисників без кінцівок, а коли зараз заходиш в реабілітаційне відділення, то не можу передати болю: лише одиниці з вцілілими ногами й руками. Стандартний одяг багатьом важкопораненим не підходить. Ми закупили для початку рулон трикотажу і почали відшивати адаптивні костюми на липучках, щоб військовий міг самостійно одягтись. В планах дуже багато пошити такого одягу разом з “Майстернею небайдужих” центру ПТО сфери послуг, яка виграла грант міської ради за проєктом громадських ініціатив. Волонтери забезпечують швейників матеріалами, а в майстерні шиють одяг за спеціальними лекалами, які самі ж розробили”. І це все робиться швидко, бо потреб у такому одязі щодня більшає”, — кажуть волонтери. Зараз готують збір на запит з опікового відділення на адаптивні костюми. Тому весь час на зв’язку з майстернею, де відшивають замовлення.

У минулому році волонтери взяли під опіку й психіатричну лікарню. “Обладнали додаткове відділення для поранених, завезли пральну і сушильну машини, пральний порошок, посуд, дівчата відшили на вікна в палатах фіранки, підприємці поробили стільці. Допомагала мережа магазинів “Орбіта” з вентиляторами повітря, передали холодильник та іншу побутову техніку”, — кажуть волонтери.

“Знаєте, коли бачиш у шпиталях стільки молодих, красивих хлопців з понівеченими тілами, психічними травмами, хіба якісь наші буденні проблеми йдуть у порівняння? — каже волонтерка Олена Лойко. — Так, ми також вигораємо. Але маємо постійно пам’ятати: ми — вдома, ми — в безпеці. Ми маємо можливість щодня випити чашку кави в звичному затишку. І це завдяки хлопцям на фронті. От хто грандіозну справу робить. Потрібно чимось жертвувати заради них: часом, коштами. Спілкуючись з нашими захисниками, допомагаючи їм у шпиталях, ти чітко розумієш, у чому цінність життя і кому ми ним зобов’язані”.

Тетяна Слободянюк