Біль правди

У Хмельницькому кінотеатрі ім. Т.Шевченка відбулась прем’єра художньої короткометражної стрічки “Коли співають мертві” про трагічні події 1950-х років на теренах Поділля, боротьбу ОУН-УПА проти московщини і розправу репресивних радянських відомств над українськими патріотами. Прем’єрний показ відбувся напередодні Дня Соборності України і став переконливим свідченням історичної тяглості боротьби українців проти московської тиранії.

Це вже другий фільм про події тих часів — прем’єра попередньої, документальної стрічки “Провідник “Волох” про подільського керівника підпілля ОУН-УПА Петра Щербатого, відбулась у Хмельницькому минулого року, за сценарієм Василя Горбатюка. Нинішня стрічка, за задумом автора, ігрова, але у ній дуже тонка грань між вимислом і документалістикою. Адже все дійство проходить у конкретних місцях, де відбувалися останні бої упівців з московськими окупантами, де збереглись криївки, а образи кіногероїв створені за розповідями місцевих старожилів та архівних документів. Це фільм про гіркий біль правди, на довгі роки заглушеної кривавими репресіями, брехнею комунопропаганди, але родова пам’ять має здатність повертатися у минуле попри те, що травою забуття ретельно вкривались сліди злочинів комуноімперії. І саме нині, коли непокаране московське зло знову намагається знищити нас, ця правда вражає і спалює тоталітарну брехню.

Автор ідеї, сценарію і режисер фільму — письменник, дослідник історії боротьби ОУН-УПА на Хмельниччині, директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, у головних ролях зайняті актори обласного академічного театру ім. М.Старицького, у зйомках взяли участь працівники літературного музею, волонтери та місцеві мешканці, де відбувалися робота над фільмом. Музику до картини створив відомий подільський композитор Іван Пустовий. Продюсер — Ігор Хитрюк, оператор — Анатолій Заянчуковський. Нинішню кінострічку, як і попередню, знято за кошти добровільних пожертв.

Зйомки проходили у трьох локаціях: в селах Дідківці Ямпільської громади нинішнього Шепетівського району, в Пашківцях Хмельницького району та на Дунаєвеччині. За сюжетом, зграя кагебістів знаходить криївку, де перебували троє воїнів УПА, і в жорстокому, але короткому бою убили провідника та одного з побратимів, а пораненого юнака по-звірячому катували і вислали до Сибіру. І це реальний факт, який описав у своїй книзі “Ямпіль на Горині” історик Віталій Олуйко. “Цей фільм виник відразу, як ми показали попередній фільм. Саме тоді до мене підійшов Віталій Олуйко і сказав, що в своїй книзі він розповідає про епізод боротьби ОУН-УПА, в лавах якої були й місцеві мешканці Ямпільщини. І коли я прочитав ті півтори сторінки розповіді, у мене перед очима ці події пройшли. Я зрозумів, що хочу створити фільм, саме ігровий, на основі реальної розповіді”, — розповів письменник. І вже влітку цього року знімальна група приступила до роботи.

“Чи ви, хлопці спали, чи у карти грали, що ви Україну москалям продали…” — мелодія і слова народної пісні проходять крізь усю стрічку і це й звернення до нас, сучасників, які змушені нині проходити кривавий шлях війни за свободу і виживання. Цю пісню увів до сюжету Іван Пустовий, почувши її у виконанні аматорського жіночого гурту з Тернопільщини. “Це геніальна за силою духу пісня, вона мене неймовірно вразила. Це вже другий фільм, до якого я написав музику. Тема боротьби ООН-УПА на наших теренах дуже хвилююча для мене як для українця, як для музиканта..”, — розповів Іван Пустовий, який розпочав свою роботу над фільмом у вересні. Загалом чудове музичне оформлення у жанрі “сінематіко”, з елементами автентики, сучасної музики, стало окрасою художнього фільму.

А головні події сфокусовані на образах трьох головних кіногероїв. Їх створили провідні актори обласного академічного драмтеатру ім. Старицького. І такий вибір дуже вдалий. Роль провідника УПА Левка зіграв Олександр Вітт, в акторському беграунді якого харизматичні ролі Енея та Назара Стодолі в однойменних грантових виставах театру. Левко дуже нагадує реальну особистість Петра Щербатого — провідника УПА на Поділлі, який за освітою був учителем, виховником, але взяв до рук зброю, щоб захищати Україну. Роль безталанного сільського блаженного, який живе у своєму нереальному світі, переконливо і тонко зіграв заслужений артист України Степан Бортнійчук. Його персонаж символічний: адже такою “блаженною”, одуреною, жила Україна, коли слово “бандерівець” було вироком і наводило жах на безправних людей. До того ж, актор чи не вперше розповів публічно й про свою родину. “Я родом з Волині, з багатодітної сім’ї, тато з мамою виховували 12 дітей. І село Дідківці дуже нагадує наш волинський хутір, Там також був ліс, були вояки з УПА, криївка. Двоє моїх братів були в УПА, батько отримав за це 25 років тюрми, молодший брат стільки ж, старший брат зник безвісти. Для мене ця тема болюча постійно, — сказав актор. — Я знаю зі слів своїх рідних, що то був за час. І хоча фільм — це лише краплинка тої правди і того болю, але ми намагалися зробити так, щоб зачепити людські серця. Особливо важливо для “зачепити” наше молоде покоління, яке мало знає про той період, історії нашої країни. Чим зачепити? Думаю, тими кадрами з фільму, коли українців катували, убивали, розстрілювали ті ж, які нині знову прагнуть знищити Україну”.

Майстру характерних ролей, актору Василю Шпунту дістався єдиний негативний, але показовий персонаж — кагебістський кат-офіцер, безмірний у своїй ненависті до “бандєровцев”. Саме такими були московські поплічники у їх боротьбі з “мєстнимі врагамі народа”. Творчий симбіоз професіоналів і аматорів — це також особливість фільму. Професійні майстри не лише переконливо грали, а й допомагали колегам аматорам вправно почуватись перед кінокамерою. Про це розповіла Юна Крушинська, старша наукова співробітниця обласного літературного музею й виконавиця ролі Оксани, зв’язкової УПА, сестри одного з повстанців. І додала також: “Мені дуже приємно, що долучилась до цього проєкту. Дуже важливо було підібрати одяг, щоб він відповідав тому часу. З колегами довелося щось просити в знайомих, щось пошукати на горищах в бабусь. Ми максимально відповідально до цього підійшли”.

“Яке враження від гри з аматорами? Це дуже хороша віха в моїй професії і хороша тенденція, яка відбувається на наших теренах культурних, — зазначив Олександр Вітт. — Я думаю, слово “аматорство” певною мірою є кліше, стереотип. Тому що природа акторства в тому, щоб уміти пережити і передати свої переживання. Звісно, професійні актори володіють технікою, як це подавати. Щодо так званого аматорства — може бути людина без школи, але з настільки тонким чуттям того, що відбувається з її персонажем, що може бути інтуїтивно точною. Думаю, дивлячись цей фільм, люди проводитимуть певні паралелі з того, що відбувалося понад сім десятиліть тому, з тим, що зараз відбувається, що не зроблені висновки нашою владою, суспільством, що повернулося знову невикоренене московське зло — повномасштабною війною”.

“Цю стрічку ми обов’язково покажемо в Ямпільській громаді, де ці події відбувалися у 1952 році. Коли я працював головним інженером колгоспу “Червона зірка” в Ямполі 1983 року, я познайомився з Серафимом Басмутом, — розповів Віталій Олуйко. — Це був звичайний їздовий, механізатор. В той час він не розповідав про події 1952-го року. Була радянська влада, було кагебе. А вже пізніше, коли я приїжджав в Дідківці до мами і писав свою книгу “Ямпіль на Горині”, збирав спогади місцевих людей, тоді Серафим розповів, що в нього відбулося в житті. Він дійсно проникся національно-патріотичними ідеями і допомагав воїнам УПА: носив їм картоплю, сало, молоко у сховок, а потім його забрали в армію, відправили на Далекий Схід. І вже там кагебістам стало відомо, що у Дідківцях Серафим допомагав повстанцям. Його катували, вибивали зізнання. Дали 10 років, звинуватили в створенні контрреволюційної організації зі знищення міністра оборони, який мав приїхати в їхню військову частину. Одне слово, життя Серафима зламали, долю зламали. Тому завдяки ентузіазму, патріотизму Василь Горбатюк зі своєю командою робить дуже велику справу для України. І цей фільм треба показати широкому загалу нашої молоді, цей фільм знято й заради них”.

Оператор Анатолій Заянчуковський розповів, вперше працював над ігровим фільмом. У зйомках, звичайно, були свої моменти, з якими не стикався раніше. Але це певний досвід. У нас був дуже обмежений час. Знімали по кілька годин на місяць, але графіки були дуже щільні і насичені”, — пояснив оператор.

Як повідомив Василь Горбатюк, він уже приступив до роботи над написанням нового сценарію, вже до третього фільму. Тема та ж — боротьба ОУН-УПА на Поділлі проти московських окупантів. І проблема та ж — пошук меценатів для зйомок. Адже обидві попередні стрічки вийшли на екрани винятково завдяки пожертвам небайдужих українців.

Тетяна Слободянюк