«До реальної війни ніколи не будеш готовим…»
Історія військового-добровольця Юрія Челика, який пережив три поранення, 12 годин евакуації під обстрілами, кров, що не змивалася три тижні. І жодного разу він не дозволив собі зупинитись.
24 лютого 2022 року замість будильника, який мав сповістити, що час збиратись на роботу на цукровий завод, Юрія Челика розбудив гул ракет і вибухи. Чоловік не очікував, що таке може статись в мирній країні. Ввечері він уже був у військовій частині.
«Я знав, що можу більше. Тому пішов у бойовий підрозділ. Ми пройшли підготовку за стандартами НАТО, мали хороших інструкторів, з бойовим досвідом. Хоча у нас і було навчання, злагодження, але до реальної війни ніколи не будеш готовим на 100 відсотків», — розповідає старший солдат Юрій Челик.
Перший бойовий досвід чоловік здобув у Запорізькій області. Там гвардієць нищив окупантів з автоматичного гранатомета.
«Наша позиція була за 50 метрів від ворога. Було важко, але ми трималися. Треба було тримати наш квадрат, щоб ворог не просувався. Я тоді добре відпрацював з MK-19 — це американський автоматичний гранатомет, аналог радянського АГС. Добре крили ворожу піхоту, не даючи їм іти вперед», — згадує Юрій.
Його поранення — окрема історія боротьби. Перше — контузія, потім було хімічне отруєння, але найважче — третє. У січні 2024-го ворожий дрон виявив гвардійців на позиції та скинув три гранати.
«Я одну «зловив». По пояс мене посікло скалками. 40 метрів було до бліндажа, але я побіг. Відчував, як печуть ноги, сідниці, все тіло. На сходах почав втрачати свідомість. Кричу побратимам: щось робіть, бо я «все». Побратим вперше бачив таке поранення, злякався, але я підказував, а він усе робив. Турнікет, бандаж, ще один турнікет, нарешті кров вдалося зупинити», — пригадує той момент боєць.
Далі була важка евакуація. Дванадцять годин Юрія тягнули побратими на іншу позицію. Він навіть просив його залишити, щоб хлопці могли швидше відійти. Але гвардійці не кинули свого товариша.
Нині боєць ще проходить реабілітацію, він не скаржиться на біль, який ще не минув. Натомість активно долучається до різних соціальних заходів та спортивних змагань, ходить у басейн і займається плаванням. Але лють і суворість передової досі нагадує про себе.
«Вночі, іноді, досі буває — прокидаюся і, здається, що в бліндажі. Секунда — і настає розуміння, що вже не там, а вдома», — зізнається Юрій Челик.
Національна гвардія України
