Хмельницькі освітяни розповіли про маркери першовересня і стратегію освіти

Власне освітній марафон-2023-2024 стартував у нас ще наприкінці весни початком масштабної трансформації мережі. Поява на освітній мапі громади 5 початкових шкіл, 18 ліцеїв та 16 гімназій перекроїла усталений загальноосвітній простір не лише зміною вивісок на фасадах міських ЗОШ, а й ламанням стереотипів про повну середню освіту. Адже суть реформи — Нова українська школа, інтегрована в сучасний національний і глобальний простір з їх викликами і динамікою, профілізація освітнього процесу, спрямована на реалізацію здібностей і прагнень кожної дитини. А ось вирішальним фактором для реалізації наміченого, для забезпечення офлайн навчання залишається в умовах великої війни безпека, тобто наявність і готовність укриттів у закла- дах освіти. Про головні маркери, якими означений для держави, громади, для галузі освіти навчальний рік-2023-2024, другий рік у великій війні, про стратегію і реальні кроки Нової української школи, яка розвивається, попри всі труднощі та виклики, розповів напередодні Дня знань заступ- ник Хмельницького міського голови, освітянин та куратор освітньої галузі громади Михайло КРИВАК.

— Михайле Михайловичу, перше вересня вже другий рік стає для українців особливим днем. Не тому лише, що благословляємо наших діток у тривалу дорогу знань На жаль, у третині українських шкіл у цей день дзвоники пролунають онлайн, тому що приміщення ворогом зруйновані, та й сигнали тривоги можуть нагадувати, що російські нелюди ракетами та дронами прагнуть перетворити перше вересня у трагедію. Але, незважаючи на все, галузь не лише виживає, а й втілює нові стандарти. У травні минулого року педагогічна галузь оголо сила про трансформацію системи освіти, суть якої — профілізація навчання, про що свідчить створення у мережі закладів 18 ліцеїв на базі вже колишніх ЗОШ. Як це вплине якість і доступність знань, чи готова до цього педагогічна, батьківська громади?

— Насправді стільки ліцеїв згодом не буде потрібно, це лише перший етап. І фактично наш міський голова погодився на таку трансформацію, поставивши умову: має бути пішохідна доступність кожного учня до ліцею в межах міста, тобто доступність до повної загальної середньої освіти. З часом кількість ліцеїв буде зменшуватися, бо не всі зможуть бути конкурентоспроможними, не зможуть добирати учнів, щоб виконувати освітню роль свою. Тобто, мати не менше, ніж дві паралелі 10,11, 12 класів і не менше трьох освітніх профілів. Ми створили мапу ліцейних профілів і бачимо, що ці профілі перегукуються, дублюються. Я багато разів зустрічався з батьками, які вважали, що має залишатися школа, бо в ній їхні діти з першого класу, бо вони так звикли, так зручно, і нащо морочитись з переведенням дитини в інший заклад, нехай довчиться, як є, а там видно буде. Тобто, про освітню перспективу для дитини не йдеться, а про зручність та звичку. Але ж якщо учень навчатиметься в профільному ліцеї, то він гарантовано отримає базу знань, необхідну для вступу в омрі- яний виш: медичний, технологічний, гуманітарний тощо. Тому що за обраними предметами він матиме набагато більше годин, ніж пропонує ЗОШ: дев’ять ліцейних годин проти трьох, до прикладу, з хімії та біології. Так навчають в Європі, в Америці. Наші діти, які потрапили під час війни за кордон, сильно відрізняються десь до 8-9 класу, вони набагато сильніші. У 8-му класі в Польщі, до прикладу, вивчають те, що вдома вчили з математики в 5-6-х класах. Але в профіль- ній школі, в 10-11-х класах ми вже починаємо полякам поступатися. Тому що вони натаскують своїх дітей на вузько спеціалізовану тему. Ось у чому переваги профілізації. А ми, розсіюючись по всьому, отримуємо учня, що трохи знає все, але нічого конкретно. Тому ми створили три великі багатопрофільні ліцеї на базі двох наших гімназій і технологічного багатопрофільного ліцею. Ці заклади в перспективі стануть “чистими” ліцеями, тобто там будуть лише 10, 11, 12 класи. І вказані гімназії, №№1,2, не наби- ратимуть п’яті класи, і навчатимуть лише старшу школу. Не потрібно боятися змін. У нас оця трансформація має три етапи: у першому ми створили 5 початкових шкіл, це 1-4 класи. І після 4-го вже гімназія. Другий цьогорічний етап: це 18 ліцеїв в усіх мікрорайонах міста, за винятком тих шкіл, де не виконується оцей параметр: два класи на паралелі і не менш трьох профілів. Це школа №19 в Ружичній, школи в Книжківцях, у Лезневому: вони маленькі, і цей норматив витримати не можливо. Найбільша концентрація ліцеїв у середмісті. І на наступний рік буде третій етап: ми завершимо, власне, трансформацію ЗОШ, створивши гімназії. Їх буде 16, там навчатимуть з 5-го до 9-го класів. Цього року там не набирають 10-й, і влітку 2024 року ці заклади отримають статус гімназій. І на цьому трансформація мережі закладів освіти в нашій громаді буде юридично завершена.

— А як із гаслом “кадри вирішують все”? Ми ж розуміємо, що юридична зміна вивіски на фасаді ще не означає такої ж швидкої зміни педагогічного середовища, досить консервативного в певному його прошарку?

— Ситуація, в якій зараз опинилися заклади нашої освіти, це ніби розбурхане русло. Там був такий спокійний плин, зараз це бурхлива річка. Мають відбутися еволюційні зміни в свідомості всіх учасників освітнього процесу: і педагогів, і батьківської спільноти. Ці зміни миттєво не можуть відбутися. Але вже перший етап має дати значний поштовх розвитку освіти в нашій громаді, створювати конкурентне педагогічне середовище. Я волів би, щоб зміни, переосмислення місії сучасного педагога відбувалися ще раніше. На жаль, так склалося, що ми цей другий етап, а саме ліцеї, змогли реалізувати тільки зараз, хоч я виношував ці плани ще з 2020 року. Так, для певної категорії вчителів — це додаткові складнощі, вихід із зони комфорту. І ще один момент: створюється конкурентне середовище для освітніх закладів. Я нещодавно спілкувався з одним із депутатів міської ради. Він волонтер, їздить на схід і захід, досить інтегрований в життя польського суспільства. І розповів, настільки там конкурентне середовище між закладами. От, наприклад, в одному містечку він спілкувався з директором, і директори за шість років контракту вигорають повністю, і не йдуть на повторний термін. В чому суть? У високій конкуренції за кожну дитину між закладами. Чому? Бо дитина — це освітня субвенція. Якщо є діти — є кошти, немає дітей — немає коштів. І в цій конкуренції заклад має вирізнятися, постійно показувати, що він кращий. Було в нас таке? Не було! У нас немає здорової конкуренції, в нас є ажіотаж, здійнятий навколо певних закладів. Бо конкуренція реально чимось підтверджується. Насамперед, результатами і якістю навчання дітей. Яке зараз завдання стоїть перед освітянською спільнотою? Потрібно думати, як реально привабити більшу кількість здобувачів освітніх послуг, тобто, чому учень має піти до них? Тим більше, реформа передбачає, що з 2027 року випускники 9-х класів будуть складати ЗНО і за результатами проходитимуть відбір в ліцеї. І тільки якість знань буде мірилом для вступу в ліцей.

— Але, крім творчого педагога, є й інше мірило успішного освітнього процесу: матеріальна база закладу, його наповнюваність новітніми технологіями, підручниками, обладнанням. Як з цим у громаді?

— Це дуже важливо. І наш міський голова приділяє ма- теріально-технічній базі просто величезну увагу. Він це називає інвестиціями в наше майбутнє. Ми постійно закуповуємо спеціалізовані класи з біології, хімії, алгебри, геометрії, інших наук, закуповуємо інтерактивні комплекси, це все висвітлюємо в рішеннях міської ради. І в цьому плані наші школи краще виглядають, ніж деякі столичні. Тобто, ми вкладаємо величезний ресурс в наших дітей, попри те, що зараз у країні йде велика війна. І будемо й надалі поліпшувати нашу базу, насамперед ліцеїв, будемо підсилювати профільність. Бо базовий компонент гімназій великою мірою уніфікований, тобто, і в місті, і в селі гімназійна програма однакова. Звісно, якість її викладання залежить від такої ж якісної роботи педагога, але навчальні плани ідентичні.

— Михайле Михайлови чу, вже другий рік поспіль найголовнішою темою очного навчання, якого так хочуть всі, є наявність надійних укриттів. Але укриттями не вирішується проблема двозмінки, змішаного навчання. Як буде з цим в нашій громаді?

— Завдяки тому, що наше місто в тилу, маємо можливість вчити дітей офлайн. Так, батьки нарікають, що діти їхні ходять у школу в дві зміни або тиждень через тиждень, що не скрізь укриття їх задовольняють. Але я хочу нагадати, що є цілі регіони в нашій державі, де взагалі офлайну немає. В Харкові мова йде, щоб хоча першокласників у спеціально об- лаштованих приміщеннях в метро вчити писати. Тому що малюки елементарно не знають, як це робити, а онлайн дитину навчити писати не можливо. У Ромнах загинули педагоги – готували школу до навчального року. Школу розбомбили, туди вже ніхто першого вересня не прийде. Це наша велика трагедія. І я дуже боюся, щоб у нас не трапилося нічого подібного. Бо безпечних місць в Україні зараз, на жаль, немає. І ми не можемо одночасно концентрувати всіх дітей в укриттях. Тому робимо дві зміни. Бо тисяча дітей — це двічі по п’ятсот, і вони швидше спустяться в укриття, будуть у більшій безпеці, ніж одночасно тисяча. Ми живемо в страшні часи і повинні дуже берегти дітей.

— Щодо факторів безпеки. Цьогоріч міська рада виділила на спорудження нових укриттів 130 мільйонів гривень, на ремонти діючих 15 укриттів — 19, 5 мільйона. Яка на сьогодні ситуація зі сховищами?

— Стан їх різний. В залежності від того, коли збудований заклад, які там умови створені. Наприклад, в новозбудованих закладах вже за часів першої і другої каденцій нашого міського голови є сучасні протирадіаційні укриття, які відповідають всім вимогам безпеки. Це початкова школа №1 і ДНЗ №9 на Озерній. У більшості ж приміщень десятиліттями були підвали: з сирістю, цвіллю, навислими комунікаціями, захаращені, непровітрювані.

За минулий рік була проведена величезна робота, вкладені досить значні кошти, щоб усе вичистити, навести лад, десь залити бетоном долівку, облицювати стіни плиткою, зробити вентиляцію, туалетні кімнати, водозабезпечення. Керівники закладів постійно працюють над поліпшенням умов в укриттях. І коли директор каже, що потрібно збудувати, змонтувати вентиляцію, якої не було, то з міського бюджету миттєво виділяються кошти і вирішується це питання. І якщо в батьків на нинішній момент є питання по укриттях, то ці батьки мають звернутися до директора, чому досі щось не зроблено: вентиляція, додаткове освітлення, санвузли тощо. Я практично постійно, щомісяця наголошую керівництву департаменту освіти, що вони постійно мають контактувати з керівниками щодо поліпшення умов перебування в сховищах. Тобто, обмеження в фінансуванні немає, є суб’єктивний фактор. Стан наших укриттів не законсервований, їх треба постійно поліпшувати, щоб дітям було комфортно.

— На якій стадії будівництво но- вих укриттів?

— Щоб розпочати будівництво, потрібно виконати ряд умов. Частина їх вже виконана. Визначені ділянки, замовлена і вже виготовлена в більшості закладів проєктно-кошторисна доку- ментація (ПДК), державна експертиза цих ПДК. Підготовчі роботи — це дуже тривалі в часі бюрократичні процедури. Майже два тижні тому оголошено тендер на будівництво укриття в Ружичній, в 19-ій школі. Зараз очікуємо, що на цей тендер зайдуть будівельні компанії. З переможцем буде підписана угода і він почне роботи. Є інший момент: зараз, під час війни, дуже важко знайти підрядника на виконання цих робіт. Тому що треба дуже суворо відповідати тим вимогам, які прописані щодо спорудження укриттів. Загалом 9 укриттів, це дуже великий обсяг, і місто це зробить. П’ять — з нуля, чотири — реконструкції діючих приміщень, як-от, заклад дошкілля №23 “Вогник”, ЗОШ №№6, 7, 13. Там просто немає площ, і ми змушені зносити старі будівлі, будувати під землею укриття, а над укриттям — відновлювати ті споруди, що були. Це шкільні майстерні, спортзали тощо. Досить ве- ликі обсяги, великі фінансування. Ще запитують батьки, які терміни будівництва. В ПКД зазначено: очікуваний термін. Наприклад, по “Вогнику” — це 9 місяців. Якщо відбудеться тендер і розпочнеться будівництво укриття у вересні цього року, то в кінці червня наступного року воно буде готове за попередніми термінами. Але ми живемо в нестабільний час, чітко прогнозувати такі речі я не буду. А поспішати не варто: сховище має бути надійним і слугувати довго. Це мають бути протирадіаційні укриття, за сучасними будівельними нормами. А найголовніше, там будуть діти, і ця споруда має бути максимально безпечна, тому перевіряється кожний розрахунок.

— Дітей цього року більше чи менше прийшли в школи і дитсадки?

— На жаль, менше. Весною було особливо тривожно, бо втричі було менше зараховано діток до першого класу. Але коли ми почали більш ширше працювати інформаційно, ді- тей ще на чверть побільшало. Дуже багато наших учнів залишаються за кордоном. Минулого вересня я давав доручення департаменту освіти, виявилося, що наші діти мешкають з часу повномасштабної війни в 42 країнах світу, включаючи Австралію, Нову Зеландію, ПАР, Аргентину, Канаду і т.д. І я не уявляю, щоб з тих далеких країн діти до першого вересня повернулися. Проте я сподіваюся, є частина людей, дітей, які повернуться, бо покинули свої домівки лише на певний час. Заради дітей Україна бореться, обов’язково переможе і наші наймолодші українці повернуться додому.

Розмовляла Тетяна Слободянюк