“Назар Стодоля” в стилі модерн

У Хмельницькому академічному музично-драматичному театрі ім. М. Старицького 30-31 жовтня відбулися прем’єрні покази етномюзиклу-модерну “Назар Стодоля” за класичною п’єсою Тараса Шевченка. Вистава, яка є спільною роботою хмельницьких і київських митців, стала вже другим у цьому році проєктом театру в межах виграного гранту від Українського культурного фонду.

Соціальна драма “Назар Стодоля”, написана Тарасом Шевченком у 1843 році, яка розповідає про події в козацькій слободі поблизу Чигирина, про кохання й підступи, про традиції та звичаї українців XVII століття, не сходить зі сцени уже понад півтора століття і стала улюбленою класикою кількох поколінь акторів і глядачів.

У Хмельницькому до “Назара Стодолі” нещодавно повернулись після п’ятирічної перерви, коли у березні 2019 року на сцені успішно пройшла однойменна драма-опера, присвячена 205-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Втім будь-яких аналогій, крім текстової класичної канви, у новітній модерновій постановці майже не залишилось, і це створило головну інтригу нинішньої прем’єри. До того ж етномюзикл належить до жанрів, які нечасто побачиш на українській сцені, тому й у цьому новаторство постановки.

Як зазначив режисер, киянин Антон Поляков, на передньому плані у виставі — вічне бажання молоді до свободи, вільного волевиявлення, готовність боротися за свої ідеали. Очевидно, саме з огляду на молодіжну аудиторію у виставі багато сучасних танців та музики, комп’ютерних ефектів (моушинграфіка — Вадим Дричик). До вистави спеціально написана музика, аранжовані класичні композиції (композитор — Ольга Лунякіна), які наживо звучали у виконанні оркестру театру (диригент — Леонід Деркач). Складні хореографічні постановки здійснив балетмейстер театру Юрій Саввон, сценографія — Олега Татаринова.

Вистава надскладна як у трактуванні, так і в сценічному виконанні, тому вимагала від акторів, музичного і хореографічного колективів неабиякої самовіддачі і професійності. А від глядача — детального розмірковування про символізм сценічних перипетій мистецького експерименту. Навіть у костюмах, в елементах декорацій. На героях, замість звичного етнічного одягу — елементи сучасного мілітарі, дівчата в лосинах, комбідресах, кросівках, козаки узуті в берці, більше схожі на наших воїнів. Тут користуються мобільними телефонами і водночас гуртом слухають старого кобзаря-лірника… Тобто часовий проміжок подоланий, і лише людська природа — вічна. У виставі продажна козацька верхівка, яка забула про честь та гідність, готова на все лише заради грошей, дуже нагадує наш корумпований час. А про зраджену верхівкою героїку козацьку свідчить декоративна гармата на передньому плані в хаті сотника Хоми Кичатого (актор Володимир Веляник). Тепер вона, устелена крислатим рушником (забута), служить столом для вишнівки та любовним ложе, на якому лукава красуня Стефка намагається звабити старого сотника.

Немає сенсу переказувати зміст вистави, адже вона відома кожному ще зі школи. Головна сюжетна лінія любовної драми збережена, як і фрагменти різдвяних свят, сватання тощо. Бо головну увагу глядача приковує містика, яка переносить події у різні часові пласти, додає символізму реальним речам. У цьому плані чи не найпоказовіша сцена вистави — обманне сватання, яке з традиційної появи сватів у хаті сотника переростає у шаманський обряд злих духів в африканських обрядових масках з бубнами, щоб поневолити серце і розум обманутої юної Галі (акторка Наталія Цимбаліста). Кульмінація сцени також символічна: образ дівчини, волю якої намагаються зламати злі сили, стає збірним образом жіночої долі — від земної жінки до Богородиці, яка через страждання стає символом всеперемагаючої сили любові. Інший жіночий тип — кмітливу звабливу ключницю Стефу чудово зіграла акторка Катерина Бортнічук, вразивши і грою, і вокальним співом, і професійною хореографічною пластикою.

Назара Стодолю у прем’єрній виставі зіграв досвідчений актор Олександр Віт, і його образ також цілком трансформований з класичного супермена бойовиків та екшенів, який прагне рятувати весь світ від сваволі та несправедливості. А ось зовні сучасний Назар дуже схожий на сучасного українського вояка, який почав свій шлях, очевидно, ще з АТО, разом з вірним побратимом “атовцем” Гнатом (Ярослав Кузик). І хоча ці образи, за задумом, тяжіють до голлівудських типажів, це наші українці, спадкоємці національної героїки. Повернувшись з воєнних мандрів, вони й далі готові захищати честь, гідність та вірність. Трансформовані на сучасний лад і сцени різдвяних вечорниць, які проходять у …кафе-кабаре (це ж мюзикл!) з його господинею, яку дотепно зобразила Тамара Герасименко з властивим їй комедійним талантом.

Про вживання у тонкощі та стандарти етномюзиклу, акторка Катерина Бортнічук розповіла напередодні прем’єри в інтерв’ю: “Робота починалась онлайн ще весною. У серпні приступили до щоденних репетицій. Ми вже маємо попередній досвід з приїжджими режисерами, і це для нас нагода повчитись чомусь новому, іншим методикам, іншим підходам до роботи. Це не завжди легко, але театр — це розвиток, це весь час нове, це шлях подолання стереотипів”.

За словами директора академічного драмтеатру Андрія Ковальчука, це вже другий виграний театром грантовий проєкт вартістю у 800 тисяч гривень від Українського культурного фонду.

Тетяна Слободянюк

Фото Сергія Аніськова