Спокута непокараного зла
Четверта субота листопада, поминальна свічка у вечірньому вікні: 23 листопада — День пам’яті жертв Голодомору, який забрав більше життів українців, ніж у роки Другої світової війни. Офіційною датою найбільшого голоду в Україні вважаються 1932-1933 роки, хоча московська комуновлада тричі організовувала голодомори, які історики назвали найдешевшою зброєю масового знищення, фактично, гібридною війною: 1922-1923, 1932-1933, 1945-1947 роки.
Трагедія, яку з лютого 2022 року переживають українці, начебто емоційно віддаляє трагедію минулу — Голодомор. Але якщо ми забуватимемо про наше трагічне минуле, то його не пам’ятатиме й світ, і зло повертатиметься знову й знову. Однак саме нині, коли звірства рашистів стали для всього світу незаперечним фактом, ментальна пам’ять про Голодомор чітко проєктується в нас, нинішніх. І давні світлини опухлих від голоду дітей асоціюються не з минулим, а з долями сотень тисяч маленьких українців, які нині стали об’єктом геноциду тільки тому, що народились українцями. Голодомор став уроком, який нація вперто не засвоювала десятиліттями, як і уроків національно-визвольних поразок, двомов’я, політичних зрад, окупації Криму і Донбасу дев’ять років тому. Як наслідок — нинішня кривава війна, повсюдне знищення мирних людей.
Нація жива, поки має пам’ять. Інакше це просто населення. За підрахунками істориків, від штучно організованого голоду лише 1932-1933 рр. кількість жертв сягнула понад 10 мільйонів осіб. Це чверть населення нинішньої України. Щодоби йшли з життя 25 тисяч співвітчизників. У Хмельницькій, тоді ще Кам’янець-Подільській, області за цей період від терору голодом померло понад 35 тисяч осіб.
Віддаючи наказ про початок так званого сво, путін намагався виправити “помилки минулого”, що призвели до “найбільшої геополітичної катастрофи” — розпаду СРСР. Але кремлівський диктатор не врахував того, що українці все ж засвоїли деякі уроки історії. Головний з них — захист власної і національної гідності. І на вбивче путінське “можем повторіть” кожен українець нині відповість: “ніколи знову”. Попри неймовірну нинішню біду, трагедію, відбувається історичний процес оздоровлення нації, яку знищували, морили голодом, відбирали мову, життя, стирали з карти світу, а вона вижила і бореться. І переможе. Щоб зброєю масового знищення знову не стало безпам’ятство.
Напередодні Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні в музеї історії м. Хмельницького відкрили виставку “Скорботні дзвони Поділля”, приурочену цій події. В експозиції — архівні документи, спогади свідків Голодомору, копії світлин тих років, зроблених іноземними журналістами. А ще книги українських і, зокрема, хмельницьких літераторів про чорні роки великого голоду, наукові дослідження геноциду українців. “Цей виставковий проєкт — данина пам’яті мільйонів українців, які стали жертвами комуністичного режиму. Це реакція на те, що відбувається сьогодні. Це наш внесок в боротьбу, щоби непокаране зло нарешті отримало справедливе покарання”, — сказала директорка музею історії Галина Барабаш.
Експозиція складається з окремих розділів, що охоплюють майже століття: від початку 1900-х років і аж до визнання Голодомору геноцидом у сучасному світі. Особливий розділ, зокрема, розкриває механізми і наслідки організованого Голодомору-геноциду 1932-1933 років території сучасної Хмельниччини.
Тетяна Руса
