Три дні в товаристві “Літерії”
У Хмельницькому відбувся перший всеукраїнський літературний фестиваль “Літерія”. Упродовж трьох днів, 21-23 червня, його учасники та гості читали й слухали вірші, прозу, дискутували, розгадували ребуси перформансів, слухали авторську музику й пісні. А ще відбувалися презентації новодруків, книжковий ярмарок книг для дітей та дорослих. У рамках фестивалю проходив благодійний збір коштів на підтримку ЗСУ.
Три популярні міські локації: Мистецький дворик, монотеатр “Кут”, літературна кав’ярня стали центрами письменницьких зустрічей з читачами та літературних дискусій. Серед учасників та гостей відомі письменники Любко Дереш, Олександр Шакіров, Ійя Ківа, Ольга Саліпа, Тетяна Безушко, Віталій Запека та початківці. Як-от юна хмельничанка Анастасія Кобильник, яка впродовж 5 років пише вірші, переважно це громадянська та інтимна лірика, а в Мистецькому дворику читала власні гумористичні вірші. У творчому доробку Ірини Підгурської кілька романів та оповідань, зокрема, є твори, які авторка переклала з російської.
Ініціатор фестивалю — міський Будинок культури, хмельницька спільнота “Ловці слів” та мистецька формація “Арт А” за підтримки управління культури й туризму міської ради. Окрім літераторів, які працювали у кількох майстернях слова, виступали й митці інших жанрів, адже слово, емоцію можна передавати по-різному. “Відбувалися цікаві літературно-акустичні заходи, зокрема концерт самобутніх гуртів “Артистка Чуприненко”, “Забавка і Дмитрик”, перформанс “Серпокрильці: прозорі вірші”, Урбан-райтинг та інші.
За словами учасників фестивалю, останніми роками зріс попит на твори українських авторів. Тож важливо популяризувати їх творчість та розвивати літературну й загалом мистецьку спільноту. Дуже важливо давати перспективу молодим митцям. Адже ця генерація будуватиме в майбутньому літературну Україну. Про зростання попиту на українську книгу зазначив і Юрій Даценко: “Думаю, сьогодні вже ні в кого не виникає питань з приводу важливості та доцільності української й україномовної книжки. Якщо ж ви досі сумніваєтеся в тому, що зшиток паперових аркушів має якийсь вплив на уми, то подумайте про те, як кацапи люто ненавидять наші бібліотеки, як винищують навіть дитячі книжки-картинки лише за те, що в них є українське слово. Подумайте, як захлинаються вони жовчю, коли ми здаємо на макулатуру їхню “вєлікую літєратуру” та викреслюємо з життя толстоєвських в купі з пушкіними-лєрмонтовими. І я безмежно тішуся, коли бачу в книгарнях черги за книжками українською мовою, щиро радію, що навіть під час війни українці читають, я радий, що в цей непростий час ми продовжуємо писати й видавати книжки”.
Той факт, що війна не лише не поставила на паузу, а, навпаки, розширила горизонти української літератури, наповнила новими сенсами, авторами, героями, переконує, що українське слово —незамінна зброя у війні за нашу національну ідентичність.
Вікторія Катрич
