У Хмельницькій тергромаді дерусифікували майже 120 назв вулиць

Наші вулиці – це наша, а не чужа, до того ж ворожа  історія: так вирішили  хмельницькі депутати  і  рішенням XVІ позачергової сесії Хмельницької міської ради змінено  назви понад сотні топонімів: майже п’ятдесят вулиць і провулків у місті і майже 70 – у селах тергоромади.

Старі назви, пов’язані з радянським минулим, з іменами російських літераторів та інших російських діячів  відійшли в минуле, і  нині вулиці та провулки розповідають про історичні події в житті Української держави, і за  назвами кожен хмельничанин  має можливість  дізнатись про талант, славу і героїку  нашої нації.

Серед перейменованих  вулиць велика частина отримала  імені  й сучасних героїв хмельничан, які віддали життя за  Україну, захищаючи її від московських окупантів. Одна з таких –  колишня вулиця Попова, яка перейменована на честь Героя України, підполковника ЗСУ, учасника російсько-української війни Дмитра Васильєва. Офіцер родом із Первомайська, що на Миколаївщині, народився 20 березня 1978 року. Після навчання на артилериста-ракетника Дмитра Миколайовича направили у Хмельницький, де він служив у одній з військових частин. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту України, вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності  підполковника Дмитра Васильєва у 2017 році було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Таким самим орденом II ступеня Указом Президента України від 22 березня офіцера було удостоєно вже посмертно.

Нагадаємо,  одними з перших в Україні хмельничани перейменували  у 2016 році  колишню вулицю Городовикова, російського військового діяча на  ім’я легендарного героя визвольної війни 1917-1920 років, українського воєначальника Петра Болбочана. Тоді багато хто вперше з містян дізнався про талановитого  командира, полковника, героя УРН. До речі, це була особиста пропозиція мера Олександра Симчишина. Так само з пропозиції  міського голови   ім’я миторополита Шептицького отримала вулиця, яка раніше  називалась  іменем російської льотчиці Марини Раскової.

Про ідеологічну  складову топоніміки, про боротьбу за українську свідомість, яку так само важливо визволяти з-під російського впливу, як і на полях боїв рідну землю, зауважив Олександр Сичишин, коментуючи  перейменування  вулиць у  місті: «Мали зробити це ще у 1991 році. Бо топоніміка – це не про історію, це про маркери нації. Всі ми побачили, що є дуже велика різниця, як називається вулиця».

Тетяна Слободянюк.