Вулицю в рідному селі назвали іменем Героя Олександра Оліщука
«Сашу проводжали до війська 30 січня 2023 року. Вже біля військкомату не могли стримувати сліз… Хоч як старалися не показати своєї печалі, а не могли, — розповідає Наталія, рідна сестра Олександра Оліщука з села Кульчини на Красилівщині. — А Саша намагався жартувати, хотів заспокоїти маму. Тоді сказав: «Побачиш, я повернуся Героєм. Будеш ще мною гордитися…» Так і сталося. Наш Саша — Герой. Але, на превеликий жаль, уже ніколи не побачимо його, не зможемо обійняти. Ніколи і він вже не пригорне та не поцілує своїх синів, не буде опорою своїй дружині. І ніколи, знаю, не заживе рана на серці всієї родини, в якої війна забрала дорогу людину. Сашко був спокійним, дуже добрим, не конфліктним. У школі захоплювався футболом, а своє доросле життя планував пов’язати з роботою на залізниці. Закінчив Жмеринське училище, де здобув спеціальність провідника пасажирського вагона. Та через певні проблеми зі здоров’ям йому так і не вдалося втілити мрію — об’їздити поїздом всю Україну».
Натомість батько, який неодноразово їздив на заробітки, розповіла вона, запропонував навчити сина будівельній справі. Батько і син побували в різних місцях, на різних будівництвах, але обидва знали, що найкраще місце на землі — рідний дім.
… Кохання Сашка та Каріни зародилося, коли вони навчалися в школі. У своїх почуттях були впевнені, тому одружилися. Даремно, що Сашкові 19, а Каріні — 17. Спільне життя дарувало їм відчуття справжнього щастя. Народження Дані — первістка, а потім Артемчика — це для них невимовне щастя. На початку молода сім’я проживала з батьками, та мріяли вони про власний дім. І коли придбали його в сусідньому селі Щиборівка, то також почувалися дуже щасливими. Та на заваді щастю стала війна…
«Спочатку Саша пройшов навчання на одному з полігонів Рівненщини, а потім їх перекинули на схід, — продовжує розповідь Наталя. — Намагався хоча б раз на день зателефонувати чи надіслати смс. Просив, щоб не хвилювалися, якщо не виходить на зв’язок. Кожного разу говорив нам: «Все добре, не переживайте. Я навіть не беру зброю до рук…» Це вже пізніше, коли на похорон приїжджали Сашині побратими, з їхніх скупих історій ми й зрозуміли, через яке пекло доводиться проходити нашим хлопцям. Та жодного разу не чули, щоб Саша скаржився, нарікав. Ні. У тих надзвичайно важких умовах, він залишався бійцем і людиною з великої букви, він робив усе, щоб ми, рідні, ним гордилися».
… На зв’язок Олександр не виходив уже три доби. Рідні не знаходили собі місця від переживань. А на четвертий день почали телефонувати до друзів Сашка. Безрезультатно. Лише ввечері вдалося почути командира. Він і повідомив, що Олександр Оліщук загинув під час мінометно-артилерійського обстрілу під селом Берестове на Бахмутському напрямку 21 травня.
І досі старший Даня уперто не хоче вірити, що татка вже немає. І каже, що понад усе хоча б іще раз хоче зустрітися з ним, живим. А маленький Артемко защораз дивиться у небо, сподіваючись розгледіти поміж хмаринок рідне обличчя тата, який, як сказала мама, тепер живе на небі.
Оліщуки — родина справжніх патріотів. Захищати країну від ворогів пішов не лише Олександр Оліщук, а й його батько Ігор та батькові рідні брати — Руслан і Сергій Оліщуки. Після загибелі 28-річного Олександра невдовзі повернувся із Запорізького напрямку 52-річний Ігор Оліщук. А його брат Руслан був важко поранений під Бахмутом, ледве знайшли його в одному з госпіталів, бо ж вісточки про себе не міг дати. Нині служить у військовій частині на Хмельниччині. Наймолодший із братів Сергій продовжує воювати на фронті. Вдома його чекають дружина, двоє дітей.
Мати Олександра, Ольга Андріївна, каже, що не минуло й дня після загибелі сина, щоб не згадала його у своїх молитвах, щоб не погладила його фото.
«На кожен День матері Сашко вітав мене, намагався порадувати приємним сюрпризом. І, знаєте, хоч усвідомлюю, що його немає з нами, а все одно чекаю, що подзвонить, спитає: «Мамусю, ти як?»
Іменем Олександра Оліщука в Кульчинах названо вулицю, на якій проживав Герой. Увіковічене ім’я нагадуватиме кожному, що тут зростав, мріяв, любив їхній відважний односельчанин, молоде життя якого обірвала клята війна.
Світлана Василів
