На захід — з гастролями, на схід — з тепловізорами: хмельницькі філармоністи допомагають ЗСУ

І не лише з тепловізорами, а й з іншими волонтерськими  придбаннями: автівками,  запчастинами, бронежилетами, медикаментами, одягом, продуктами. А з початку війни  усі концерти  в Хмельницькій  філармонії  – благодійні, і за цей час її працівники зібрали майже 200 тисяч гривень на перший автомобіль для наших захисників на фронті. Згодом фронтових автівок побільшало: дарують друзі з-за кордону.

Для директора філармонії, диригента  Олександра Драгана,  художніх  керівників академічних колективів:  симфонічного оркестру, флейтиста  –   Тараса Малика, ансамблю   «Козаки Поділля», співака –   Степана Дробіта їхнє особисте  волонтерство розпочалося у перші дні війни,  коли змовкли концертні афіші і країна поринула у збройний захист від осатанілих рашистів.  З різних регіонів України хмельницькі артисти  почали вивозити на своїх автівках колег митців і їх родичів  з міст, де розпочалися активні бойові дії. І водночас  Олександр Драган активно спілкувався з колегами з-за кордону, які у свій час брали участь у хмельницьких філармонійних фестивалях та турне, і ті в своїх країнах  з початку березня  почали влаштовувати благодійні фестивалі, концерти,  збираючи кошти для  українців.

А нещодавно симфонічний оркестр філармонії повернувся з кількаденного європейського  турне, в рамках якого зіграли благодійні концерти в Польщі та Швейцарії, в результаті чого  зібрали 5400 злотих та 7900 євро. За ці кошти  було придбане необхідне для нашого батальйону тероборони,  який воює на сході. До речі,  в теробороні воюють  хмельницькі   музиканти, співаки, актори,  які стали воїнами.

І водночас  у філармонії не припиняються гастрольні  репетицій: бо на захід наші митці нині  їдуть не лише за волонтерською допомогою, а й як представники  національного мистецтва України.

Все українське насправді стає актуальним  і  європейці зараз, коли Україна вразила світ патріотичним духом, величчю,  відкривають для себе й  наше національну культуру? І як працює мистецька міжнародна солідарність?

– У нас була тривала співпрацязі швейцарським диригентом Марком Мюллером, він був диригентом багатьох оркестрів у Швейцарії, і за 8 років такої нашої кооперації філармонійний струнний оркестр виступав  з його духовим, –  розповідає Олександр Драган. –   Ми двічі їздили у Швейцарію, Марко зі своїми духовиками виступаву нас. Останній його приїзд був з молодіжним оркестром кантону Швіц, у серпні минулого року. Музиканти  мали концерти у Києві, Львові і в Хмельницькому. Приїжджав тоді й президент цього оркестру , він же депутат кантону Швіц, педагог, активний громадський діяч Матіас Бахман. І так сталося, що один з юних музикантів захворів на апендицит, і Матіас з цим хлопчиком залишився у нашій міській лікарні на тиждень. Ми поводили себе так, як повів би кожний нормальний українець. Допомагали,  опікувалися тим хлопчиком, чим  були дуже зворушені його батьки. Відповідно ми з Матіасом і Марком підтримували наші дружні контакти . І  коли почалася війна, вони нам телефонували по кілька разів на тиждень: чим допомогти, що треба? У березні вони створили фонд для підтримки українців. І на початку квітня організували галаконцерти, де зібрали 5 оркестрів Швейцарії, на сцені було майже 100 виконавців. Марко диригував, Матіас менеджерував. Таких концерти було два, і фонд  накопичив певну суму грошей. Оскільки Швейцарія нейтральна країна, то на частину зібраного закуповували й дитяче харчування, продукти, хімію, а решту ми самі визначали, що більш потрібно для армії. Не можу називати всі речі, але це було суттєво. Для нашого колективу вони організували у Швейцарії три концерти, з високим рівнем представництва: з губернатором кантону Швіц, депутатами, був мер міста, які казали “Слава Україні! Ми пишаємося вами!” . Ми багато  спілкувалися, і було враження, що швейцарці стовідсотково  підтримують Україну. Влада дотримується більш нейтральної позиції, а ось прості громадяни — серцем з нами».

Плануючи гастрольну поїздку до Швейцарії, хмельницькі артисти  використали й польські знайомства, знаючи, наскільки поляки до нас прихильні, і скільки вже до того часу зробили.

«Оскільки до Швейцарії добиратись більше двох тисяч кілометрів, ми  вирішили зробити зупинку в Польщі, –  розповідає Тарас Малик. –  Маючи добрі знайомства в місті Валбжих, я зустрівся з помічником мера, з директором філармонії, нам дали зал безкоштовно і організували наше перебування. У Польщі ми  показали програму “Музична подорож Україною”, де представили повний спектр нашої музики, бо, на жаль, українську  музику в Польщі, в Європі загалом, знають досі дуже мало. Ми показали нашу класичну епоху від Бортнянського, Березовського –  до Мирослава Скорика, національну  пісенну спадщину. До речі, за місяці  війни в Польщі стала дуже популярною “Мелодія” Скорика. Під цей мотив поляки у філармонії запустили ролик допомоги України. А ми доставили  з-за кордону авто- пікап, який відвеземо підрозділу тероборони, де воює керівник  нашого оркестру поліції,  співак, Віктор Шайда з двома своїми синами. Доставимо також  три тепловізори, бронежилети і чотири ящики медикаментів. І ще поляки передали більше 100 спальних мішків. Знайшли різне обладнання, яке хлопці  нам замовляли.

– Ваші поїздки — це чисто ваша ініціатива? Адже вас не змушує до цього влада?

О. Драган: –  Нам обласна рада, ОВА, департамент  культури сприяють у багатьох моментах. Умистецькій  галузі, в пропаганді національного  мистецтва за кордоном в  нас накопичений певний авторитет, відповідно є довіра до нас, немає надмірного втручання чи диктату з боку влади. І коли постало питання перетину кордону, з боку голови ОВА було цілковите сприяння, і це було дуже важливо, особливо у перші наші поїздки. З недавньої ми привезли бус з медикаментами, продуктами, іншою гуманітаркою, все разом пішло на фронт і на Харків.

–  Як добираєтесь на схід, адже в дорозі доводиться терпіти багато незручностей, долати блокпости…

О. Драган : –  Важко було в травні, коли виник гострий дефіцит пального. Ми добирались із Слов’янська, куди нашим хлопцям пригнали нашу привезену з-за кордону машину, наповнену гуманітаркою, яку вони замовляли. Тоді була страшенна криза з пальним. Машину ту з вантажем ми  залишили, і шукали попутний транспорт, щоб повернутись додому. Домовились з головою ОТГ з Нової Ушиці. Він цілий день об’їжджав військових зі своєї ОТГ, лише опівночі  ми виїхалиі зі Слов’янська, і добирались майже дві доби в кузові вантажного буса.

Т. Малик: –  Ми тоді провели  цілий день на позиціях з  нашими  хлопцями з тероборони. І їхнім  патріотичним духом дуже підзарядилися. Там постійно лунають обстріли. Не вщухають. Люди воюють різні, різні характери, думки в кожного. Там дуже складний побут. Варіант лягти в ліжко, прийняти душ, поїсти гарячої їжі там відсутній. Живуть у полі. Причому вже четвертий місяць підряд. Іноді проживають у котрійсь школі чи іншому будинку. Не кожна людина це витримає. Ти  щодня ризикуєш  життям, їздиш   на позиції, копаєш траншеї під обстрілами. І коли хтось із нас вранці встає з кепським настроєм, раптом згадаймо: там хлопці за межею комфорту взагалі. Так, вони  озброєні, мають медикаменти, але там — війна, постійна війна. Це герої.  І ці  люди ще зовсім недавно мали винятково мирні професії: вчителі, юристи, айтішники, підприємці, музиканти… І всі –  герої. Бо на передовій вогню.

–  На скільки вистачить волонтерського ресурсу, зокрема, вашого, щоб жити в такій напрузі?

О. Драган: –  Аж поки не  зможемо поїхати з концертами в Крим. А наш Тарас Мартиник, диригент, шість років до війни, до 2014ого, працював у Донецькому оперному театрі. І от коли Мартиник поїде ставити, диригувати українську оперу в Донецьку, а ми з симфонічним оркестром –   в Крим, от тоді ми будемо вважати, що наша місія, як волонтерів, завершена.

Тетяна Слободянюк.