“Товкучка” перемістилась до… музею
Виставковий проєкт “Базар” у Хмельницькому художньому музеї став першим мистецьким артмайданчиком, на якому завирувало життя обласного центру, коли “товкучка” була маркером і певним чином хмельницькою візитівкою. Виставка — мистецька ретроспектива, погляд молодих митців на стиль суспільного життя незабутньої епохи “кравчучок”, денних і нічних базарів, які перекроювали Львівське шосе безкраїм лабіринтом торгових рядів.
Як і на базарі, в експозиції всього потроху: живопису, графіки, інсталяцій, світлин. Автори — хмельничани і колеги з Києва, Дніпра, Львова та Миколаєва, які тему хмельницької “товкучки”, загалом явища базару в різних його проявах трансформували в митецькі асоціації через особистий зріз життя. А майже кожний другий-третій хмельничанин був, якщо не в 1990-ті, то на початку 2000-х, базарником. Власне, про це промовиста графічна робота Андрія Каптара: у центрі велика картата сумка-кравчучка, в яку, наче в тунель, входять і зникають сірі постаті. А ось енергійне гумористичне полотно “Знайди пару!” Руслана Іващенка — весела купа різнокольорових, але однаковісіньких китайських пластикових “шльопанців”.
Інсталяція “Бесамемуча-туча” Андрія Каптара і Ольги Нікітіної — це іронічний погляд на пихату “золоту алею”. У блискітках і мішурі “алеї” — китайський ширпотреб в іграшковій мініатюрі. “Взагалі це про те, що ринок нас завалював дешевим ширпотребом, не дуже якісним, часто без смаку. Фактично, це та ж “попса”: упереміш сувенірні “золоті унітази” і всипані “стразами” ікони китайського виробництва… Тобто, диктат несмаку. А апофеоз цього всього — клітчаста сумка-кравчучка, в якій усе привозилося, продавалося і розходилося по всій Україні і далі. Оскільки культури одягу фактично тоді й не було, то й що пропонував товчок — те й носилося… З іншого боку “товкучка, тучка, туча” була економічним рятівником. І в когось вона — ностальгія”. Багаторічну історію “товкучки” ретельно, виявляється, фіксувала на камеру фотохудожниця Ольга Нікітіна, і про це розповідають її світлини різних років.
Кураторка виставки Олеся Шевчук розповіла, що задум “Базару” виник ще у 2023 році: “Була ідея створити такий проєкт, який відображає культурну пам’ять, якийсь стосунок до нашого міста, своєрідний маркер. І першою ідеєю був наш ринок”. Утім явище базару не обмежене лише фрагментом життя хмельничан “епохи товкучки”. Символічний початок експозиції — це класичні роботи з фондів музею, датовані 60-70-ми роками минулого століття. Серед виставлених диптих народного художника України Миколи Мазура “Ярмарок” (1976). І на тлі такої мистецької ретроспективи простежується й суспільний зріз, економічні та соціальні зміни: від традиційного подільського ярмарку до “товкучки” з китайським крамом.
“Ми є музеєм сучасного мистецтва, і це пояснює, спрямовує наші пошуки сучасних викликів, змін суспільних, економічних, і звідси так багато наших різних проєктів, спроб, — сказала, відкриваючи виставку, директорка музею Ольга Долінська. — І коли пані Олеся Шевчук звернулась із пропозицією дослідити митцям таке явище, як базар, ми навіть на вагались, підтримати цю ідею чи ні, бо ми вже давно підтримуємо їхні ініціативи, експерименти. Чому не зануритись у різноликість цього локального середовища? Того місця, яке стало частиною життя кожного з нас? “Товкучка” — це місто в місті — з власною ментальністю, структурою, культурою. І тепер ми це “переплавляємо” в мистецьку точку зору. Наші діалоги не завершаться лише виставкою: проводитимемо цю тему на панельних дискусіях надалі, бо це надзвичайно цікаво”.
“Фактично, це різноликість буття, це завжди цікаво. З точки зору митця, то навіть на фотографіях можна знайти цікаві і сюжети: як-от написані від руки цінники з помилками, невдало і кумедно виставлені вітрини з товаром. Або “ковьор” з вишитою на ньому іконою — це ж вершина кітчу! Як пройти повз таке митцю? Для нас це дуже цікавий майданчик різних типажів, трансформацій, асоціацій… Як на мене, це лише початок великої теми — феномену “товчка”, зазначила мистецтвознавиця Олена Михайловська.
Оскільки це новий музейний проєкт, його творці сподіваються насамперед на діалог з глядачами, на їх оцінку. Схоже, діалог буде, адже експозиційні твори викликають живу, непідробну емоцію, зворотну реакцію: це ж все про нас, хмельничан. І як можна не усміхнутись, дивлячись на гумористичну інсталяцію Нікітіної- Каптара “Дайте кип’яточку!”: на темному тлі (нічний базар) пластиковий стакан із брикетиком легендарної “Мівіни” всередині — “годувальниці” наших солідарних базарників. Але це вже — експонат.
Тетяна Слободянюк
