“Відвертий і прямий, як долото, Щораз безгрішну владу обираю…”

Шестеро хмельничан і творчий колектив цього року удостоєні міської премії імені Богдана Хмельницького за вагомий внесок у розвиток літератури та журналістики, культури й мистецтва. У номінації “Літературна діяльність, популяризація української мови” лауреатом став Степан Шкапій, член НСПУ, автор збірок гумору, журналіст.

Символічно, що з-поміж претендентів на премію у цій номінації члени оргкомітету обрали літератора, який працює у жанрі гумору й сатири. Ми третій рік у найжахливішій після Другої світової, війні за свободу, виживання, а ось найвищу міську відзнаку за актуальну творчість отримав гуморист. Хіба нам зараз до сміху? Виявляється, так. Гумор, сатира, як це шаблонно не звучало б, дуже влучна зброя, яка завжди потрапляє в ціль, якщо автор — вмілий літературний снайпер. Згадаймо лишень “Зенітку” Остапа Вишні, пам’ятну й улюблену кількома поколіннями українців, написану під час війни. Або вже наші, за часів незалежної України, дотепні “Веселі яйця” Дмитра Чекалкіна, в яких він так висміяв Януковича, який помочився в штани від влученого у нього студентом яйця, що з об’єкта страху перетворився в об’єкт висміювання. “Якщо ворог стає об’єктом для жартів, ніякого серйозного політичного майбутнього в нього бути не може”, — сказав тоді Чекалкін в одному з інтерв’ю.

…Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Степан Михайлович, як зізнався в одному з наших “воєнних” інтерв’ю, не міг писати, бо чорна біда, яка нависла над Україною, сковувала серце і мозок тугою. Але після перших тижнів шоку таки почав писати. Виявляється, коли люди отримують добрячу порцію позитиву від гуморески, де ворог з його трухлявою “величчю” і такою ж “другою армією світу” влучно і пронизливо висміюється, у них зникає параліч страху і безпомічності. І талановитий, спостережливий Степан Шкапій, який цього року відзначив поважну життєву дату — 70-річчя, продовжує підтримувати наше ментальне здоров’я, визначає діагнози стану суспільства своїми дотепними, влучними спостереженнями. І “виписує рецепти” — сміхом. Автор чотирьох збірок гумору “Джакузі”, “Чилі”, “Усміхнена рима” та автобіографічної книги “Рими й рядки поміж ними”, нині підготував п’яту книгу “Смики й пересмики”, у якій зібрав літературні пародії.

У цьому жанрі, як каже, працює вже понад 30 років і ось вирішив “повисмикувати” пересмішини в окрему книгу. Оскільки пародія переінакшує, “пересмикує” оригінальний твір, надаючи йому дивного, несерйозного змісту, Степан Михайлович, делікатна і толерантна особистість, то, щоб не образити побратимів із літературного цеху, розпочав спершу жартувати з самого себе. Як ось у пародії на власний вірш “Надвечір’я”:

Скубе траву, втомившись, день у лузі,

Вже й коник сперся на петрів батіг.

Зоря вечірня хитро око мружить,

Щоб ясен місяць бричку їй запріг.

Натхненно серед ставу жаба кумка,

Аж міниться здивовано вода.

Можливо, в жаби філософська думка,

Та хто ж її, у біса, розгада?

А посміявся з себе — можна й за інших братися. В основному, перепадає хмельницьким авторам, втім, “антивірші” Шкапія дуже дотепно доповнюють поетичні мудрування колег. І його влучні пародії сприймаються як самостійні твори.

“Я будила б тебе на світанку

Поцілунком та словом “коханий”.

Назавжди, навіки, до останку

Ти б для мене лишався жаданим”, — написала у ліричному одкровенні Марія Лисайчук. Цю ранкову картину по-своєму домалював гуморист Шкапій:

“Нахилилася для поцілунку

Крізь хропіння могутнього соло,

Щоб ковтнути жаданого трунку

І почула тремтливе:

— Розсолу!..”.

Політичне життя українців, яке шпурляє поетів у філософські роздуми на кшталт “що ми за народ такий?”, також не обминуло чіпкого ока хмельницького пародиста.

“Улітку — в майці, а зимою — у пальто…

Грішити проти влади не бажаю…” — це рядки з поезії Йосипа Осецького, в якій автор зображає середньостатичного “пішака”—виборця, нікчемного як зовні, так і за своєю суттю (“Пішак”, збірка “На майдані надії”).

Улітку — майку, а зимою — лиш пальто.

На себе акуратно одягаю

Одну таки одежину, не сто.

Відвертий і прямий, як долото,

Щораз безгрішну владу обираю.

Як результат — у гардеробі маю:

Улітку — майку, а зимою — лиш пальто”, — дописав портрет “пішака” пародист 15.02.2019 р. (напередодні президентських виборів). Назвав його “Безгрішна сталість”. І додав у примітці для роздумів: слово “безгрішна” має два значення…

Втім переказувати гумор — справа невдячна, адже його родзинка — це деталі, тональність, прийоми авторського тексту. То ж для любителів шанувальників добротного, характерного українського гумору — зарисовки Степана Шкапія, написані після 24 лютого 2022 року.

Еволюція навспак

Мовить Сава до Мусія:
– Ну й дегенерати!
Чув, що мамонтів росія
Хоче клонувати?..

– Чув, тож вітер їй у спину
Й під середні пальці!
Там давно наполовину
Вже неандертальці!

Хай клонує, як не йметься,
Та спішить до лаврів, —
Тоді швидше їй всміхнеться
Доля динозаврів! (23.11.2022 р.)

(Навспак — проти руху Сонця, проти годинникової стрілки — авт.)

Промах
(Телеграф)

— Чув? — сусід Миколі, —
Бабський телеграф?
Фельдшеру Недолі
Припаяли штраф!

— Чув якісь розмови.
А за що? — пита.
— Нецензурним словом
Вилаяв кота!

— Краще б москаляку!
По-дурному влип…
Це ж йому й подяку
З орденом дали б!.. (05.10.2022 р.)

Влупили

Бабі Глаші дзвінок з раші —
Захололи жили:
— Правда, що учора ваші
Енґельса влупили?

— Так!
А завтра Маркса влуплять
З Лєніним укупі,
Шугнуть Сталіна із люті,
А наступний — путін! (27.12.2022 р.)

(Ф.Енгельс — один з основоположників марксистської ідеології. Його іменем названо місто в росії, де знаходиться аеродром стратегічної авіації з літаками, що обстрілюють українські міста — авт.).

А щодо власної письменницької долі гумориста Степан Михайлович щиро і влучно сказав в інтерв’ю нашій газеті: “…Нічого з цієї затії не вийшло б, повірте на слово, якби душу мою і серце не зігрівала хоч і не показна зовні, але насправді світла і незгасна любов до нашої стражденної й водночас гордої і нескореної України та її прекрасних людей, з природним почуттям гумору, людей, готових як до тяжкої праці, так і до свідомої самопожертви. Складаю подяку Божій волі, що був, є і буде тут мій рід”.

Тетяна Слободянюк