«Попри все, я залишаюся в строю. І залишатимуся до кінця»

Старший сержант Ірина Клопот, позивний «Валькірія», п’ятий рік на війні. Старша медична сестра евакуаційного відділення медичної роти Залізної бригади до великої війни працювала юристом.

Широкомасштабне вторгнення московської орди 24 лютого 2022 року радикально змінило її життя. «Після перших бомбардувань Києва відразу вивезла доньку у село, до мами. Повернувшись до столиці, довго не вагалася… У перших числах березня приєдналася до 204 батальйону територіальної оборони, з яким і вирушила на захист Києва», — згадує Ірина.

Після звільнення Київщини пройшла вишкіл у навчальному центрі в Десні. Отримала фах бойового медика. Потім були важкі бої на Донбасі, переведення до 36 окремого стрілецького батальйону. Згодом, разом з чоловіком Віктором, також медиком, продовжили службу у Залізній бригаді.

Нагороджена медалями «За сумлінну службу», «За поранення» та відзнакою «Знання, душу, серце — людям».

«Валькірія» тривалий час працювала безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Загалом, через її руки пройшло кілька тисяч поранених бійців. А це кілька тисяч врятованих життів! «Я їх майже всіх пам’ятаю. Якщо забуваю ім’я, то за характером поранення згодом згадую, — розповідає Ірина. — Найприємніше отримувати подяки від хлопців, коли вони повертаються після лікування. Це найцінніше у моїй службі».

Найбільше їй запам’ятався боєць, який отримав надважке поранення у результаті прильоту ворожого КАБу. Ірина брала участь в евакуації та стабілізації його стану. Десять діб хлопець перебував у комі, але виборсався з лап смерті… Нині він удома, написав книжку та надіслав один примірник своїм рятувальникам. Родина Клопотів підтримує з ним зв’язок.

Найважчим у своїй роботі «Валькірія» вважає смерть пораненого, свідком якої доводиться іноді бути. «Це дуже боляче! Охоплює навіть розпач, що не змогли, не встигли, не врятувати. Потім береш себе в руки і продовжуєш роботу», — ділиться жінка і не приховує, що дуже втомилася і морально, і фізично. Але є те, що додає сил і неабияк мотивує продовжувати службу. «Я чітко усвідомлюю, що від мене і моїх колег залежить життя побратимів, що стримують ворога на передовій. До того ж у тилу не видно охочих нас замінити. Тому попри все, я залишаюся в строю. І залишатимуся до кінця», — наголошує «Валькірія».

Вдома її чекають мама і 12-літня донька Орина.

За інформацією 3-ї важкої механізованої Залізної бригади